13 листопада 23 з 28 держав-членів ЄС об'єдналися в оборонний союз PESCO (Permanent Structured Cooperation).

Якою є мета цього союзу? І як він змінить систему безпеки Європи?

Мета об'єднання – дати новий поштовх європейській співпраці в галузі оборони і військової промисловості. За допомогою PESCO реалізується можливість спільної розробки групою країн членів-ЄС проекту майбутнього розвитку, передбачена ще в Лісабонському договорі.

Підписання документа про реалізацію такої ініціативи – великий успіх, що сприяє подоланню застою в сфері оборони ЄС. До сих пір військову присутність на Сході здійснював лише НАТО, в той час як ЄС обмежувався політичними заходами впливу, зокрема, санкціями проти Росії і структурною підтримкою України.

Відтепер ми бачимо готовність більшості країн-членів Євросоюзу нарощувати зусилля в сфері оборони в політичному, економічному, технічному та фінансовому аспекті, причому робити це всередині самого ЄС.

Це добра новина для ЄС як інтеграційного проекту, тому що в нього з'являється ще один важливий вимір.

Особливо тішить те, що держави-члени PESCO вступають у цей союз, незважаючи на різні підходи до політики безпеки: з одного боку, Польща і країни Балтії, які роблять ставку на НАТО, з іншого – Австрія і Фінляндія, що не входять до Альянсу. Це дає надію на зближення різних поглядів на проблеми безпеки і виникнення спільного європейського бачення у сфері оборони.

Більше того, готовність багатьох держав приєднатися до PESCO справді вражає.

Варто нагадати приклад Польщі, щодо якої до останнього були сумніви – оскільки ми неодноразово були свідками багатьох ірраціональних рішень польського уряду. Однак зрештою уряд Польщі, очолюваний партією "Право і справедливість", ухваливши позитивне рішення, швидше за все, керувався насамперед економічними інтересами, а не амбіціями щодо військової інтеграції в складі ЄС.

І тут виникає питання про неоднакові очікування в різних європейських столицях щодо PESCO. Франція дала зрозуміти, що вважає за краще мати амбітний проект з обмеженим колом держав-членів ЄС. Тому буде непросто знайти баланс між гнучкістю і сполучуваністю всередині PESCO.

Водночас європейський оборонний проект має допомогти цим державам знайти аргументи у внутрішньополітичній дискусії на користь підвищення витрат на оборону. Це може добре допомогти в таких країнах, як Австрія, Чехія чи Угорщина.

Зобов'язання в рамках PESCO повинні також протидіяти синдрому "халявщика",

коли деякі країни отримують зиск від гарантій безпеки, але не беруть пропорційної участі в покритті витрат на такі цілі.

Однак найсильнішою стороною PESCO є можливість об'єднання невеликих груп країн-членів ЄС з метою ініціювання проектів, які в цілому покликані служити цілям оборони ЄС. Для одних країн це можуть бути проекти у сфері функціональної сумісності військових логістичних операцій, для інших – ініціативи, що дозволяють подолати існуючі недоліки в розвідувальній діяльності.

Не виключена і можливість приєднання в рамках PESCO нових партнерів до двостороннього німецько-голландської співпраці, що існувала до цього часу. Ще одним напрямком могли б стати операції і місії, що становлять інтерес перш за все для Франції та Італії.

Саме тому ключовим завданням нового секретаріату PESCO стане правильна розстановка пріоритетів і пошук належного балансу між різними пропозиціями. Від цієї розстановки і залежить успішність європейського оборонного проекту.

Автор: Іренеуш Біль,

директор Фонду Александра Кваснєвського Amicus Europae

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора