Однією з прикметних подій на цьогорічному саміті "Східного партнерства" стало підписання Угоди про всеохоплююче і розширене партнерство між Європейським Союзом і Вірменією.

Вона не містить положення про зону вільної торгівлі, на відміну від попереднього проекту повноправної асоціації, що, як ми пам’ятаємо, планувалося укласти з ЄС на Вільнюському саміті 2013 року.

Тоді під тиском Москви Вірменія ще за два місяці до саміту заявила про свій вступ до Митного союзу. У відповідь керівництво ЄС в особі президента Єврокомісії Жозе Мануела Баррозу заявило, що Вірменія не може перебувати одночасно у двох інтеграційних об’єднаннях.

А в січні 2015 року Єреван приєднався до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), тим самим знявши, здавалося, питання про свої євроінтеграційні амбіції.

Тож інформацію про підготовку угоди між Вірменією та ЄС чимало експертів зустріло з певною долею недовіри та скепсису.

І справа навіть не в європейських прагненнях Вірменії. Тут якраз усе зрозуміло, враховуючи глибокі духовні й культурні традиції вірмен, що ріднять їх з європейцями. Та й у сучасному вірменському суспільстві існує майже цілковитий консенсус щодо приналежності до європейської цивілізації.

Справа в тотальній політичній і економічній залежності теперішньої Вірменії від Росії, яка не переставала й не перестає ревниво стежити за співпрацею ЄС з пострадянськими країнами в рамках програми "Східного партнерства", вважаючи це посяганням на свої стратегічні інтереси.

І мало хто протягом останніх місяців міг відповісти з певністю, чи не зірве Москва і цього разу підписання цього важливого документа своєму єдиному союзнику на Південному Кавказі. Нехай навіть у дещо скороченому вигляді.

Так чи інакше, але з другої спроби Вірменії вдалося здійснити відчутний крок в напрямку свого зближення з Європейським Союзом, тим самим певною мірою диверсифікувавши свій зовнішньополітичний вектор та зовнішньоекономічні зв’язки.

Безумовно, тут слід віддати належне самій Вірменії, яка, отримавши два роки тому сигнал від ЄС щодо можливості укладення євроінтеграційної угоди попри членство країни в ЄАЕС, енергійно взялася за її підготовку. Незважаючи на досить відчутний політичний пресинг з російської сторони.

Так, сердиті закиди на адресу Вірменії, яка, мовляв, збирається іти слідом за Україною, звинувачення в героїзації постаті національного діяча Ґареґіна Нждега - "вірменського Бандери", лунали, наприклад, в ефірі московського телеканалу "Звезда" буквально ще напередодні Брюссельського саміту.

В результаті підписана угода надає Єревану достатньо можливостей для розвитку відносин з ЄС в різних сферах – від політики і до безпеки та економіки.

Для Вірменії це неабияк важливо. Так, за статистикою,

понад 26% від загального обсягу вірменського експорту припадає на країни Євросоюзу і, звичайно, укладена угода може відчутно посилити позиції вірменських виробників.

А враховуючи те, що в результаті санкційної політики ЄС та США щодо Росії значно скоротився потік російських вкладень у вірменську економіку, Вірменія також неабияк зацікавлена в залученні європейських інвестицій.

Тому, за задумом вірменського керівництва, укладення угоди надасть можливість, з одного боку, отримати доступ до західних фінансово-економічних ресурсів, а з іншого – зберегти російські гарантії безпеки, враховуючи триваюче вірменсько-азербайджанське протистояння та напружені вірменсько-турецькі відносини.

В свою чергу, переважна більшість стомленого від корупції та олігархічного свавілля вірменського суспільства і місцева політична опозиція також пов’язують із цією угодою свої сподівання на позитивні зміни в країні.

Залишається питання: чому Москва не блокувала підписання цієї угоди? Тут напрошується таке пояснення: на думку Москви, вступивши ще в 1990-х до оборонної структури ОДКБ, а два роки тому - до ЄАЕС, Вірменія, тим самим, на відміну від "норовливої" України, вже зробила свій геополітичний вибір на користь Росії.

Більше того, "загравання" Вірменії з Європою з великодушної ласки Кремля може навіть зійти за своєрідний "конструктив" самої Москви по відношенню до Заходу, крок у намаганні налагодити бодай видимість співпраці, попри застосовані до РФ жорсткі санкції. Невипадково у цьому зв’язку

провладні єреванські політологи наголошують на перспективі можливого перетворення "проєвропейської" Вірменії у такий собі місток між Сходом і Заходом.

Вітаючи вірменський народ з цією по-справжньому важливою подією в реалізації його євроінтеграційних прагнень, хотілося б висловити сподівання, що вірменське суспільство і влада з усією серйозністю поставляться до тих можливостей, які відкриває перед країною угода з ЄС.

Тоді навіть така "скорочена" угода дозволить вирішити чимало проблем, що стоять перед країною, а ще - поглибити її проєвропейський вектор.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора