Осінь 2017 року позначилася для України погіршенням відносин одразу з двома сусідніми державами, що може спричинити суттєві проблеми для вітчизняної дипломатії.

Збільшувати кількість ворогів в умовах протистояння з ядерною державою – справа недалекоглядна, проте і не відповідати на виклики неможливо.

Дозволю собі припустити, що причиною ускладнення відносин офіційного Києва з Будапештом та Варшавою стали не особливі відносини Польщі та Угорщини, які підтримують одна одну. Цей процес спричинений зовсім іншим чинником: прагненням України заявити про наявність власних інтересів, відмовою від багаторічної ролі виключно декларативного союзника.

Доки у Києві не підкріпляли конкретними кроками слова про "унікальні можливості", Україну ніхто не сприймав всерйоз.

Зараз ситуація дещо змінилася, і реакція із західного напряму не забарилася.

Ухвалення закону "Про освіту" всупереч вимогам Будапешта, відмова танцювати краков’як на вимогу офіційної Варшави у питаннях історичної пам’яті мають під собою певну основу. Ці дії спираються не лише на нормативні та підзаконні акти, але і на факт здатності України опиратися російській гібридній агресії, спроможності українців відстояти власну державу.

І в цій ситуації мимоволі згадуєш про те, що далеко не лише Росія має у своїй політиці потужну імперську складову, подібні фантомні болі чи зовнішньополітичні перспективи мають і наші сусіди з колишнього соціалістичного табору – Польща, Угорщина, Румунія.

Їхня поведінка лише засвідчує очевидне: ми живемо у конкурентному світі, де місця сантиментам на міждержавному рівні практично немає.

Україна сьогодні нагадує загін, який змушений просуватися через мінне поле та інженерні перешкоди в умовах "дружнього вогню" сусідніх країн, що перебувають на пануючих висотах. Вони дісталися туди на межі століть та озброєні досвідом переговорного процесу з НАТО та Європейським Союзом, формулювання власних національних інтересів та узгодження їх зі спільною стратегією.

Україна протягом тривалого часу не наважувалася діяти предметно, і тепер змушена долати опір сусідів, які звикли, що поряд є держава, що балансує на межі "сірої зони" або ж відмовляється декларувати власний вихід із зони російських інтересів.

Мимоволі згадується 2014 рік та численні чутки про сепаратні пропозиції Кремля західним сусідам України про розподіл території.

Нашу державу тоді врятували європейські цінності та мужність українських захисників. Проте фактор конфлікту на Донбасі не може бути постійним аргументом, і навіть приязні до України закордонні дипломати все частіше просять наших офіційних осіб бути більш прагматичними у власних прагненнях.

Це не примха, а потреба – консолідація національних інтересів та спроможності їх втілити на міжнародному рівні, здатність відділяти зерна від полови у двосторонніх відносинах та вибудовувати стратегію.

За великим рахунком, дипломатичні тертя, що виникли у відносинах України з Польщею та Угорщиною – це тест на спроможність нашої держави захищати власні інтереси, ключ до нового рівня європейської та євроатлантичної інтеграції.

Лише розставивши крапки над "і" у відносинах із сусідами (Польща, нагадаю, стратегічний партнер та "адвокат" нашої держави), ми зможемо просувати українські амбіції далі. Інакше над цим не варто навіть замислюватися.

Автор: Євген Магда,

політолог, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора