Як таке могло статися? Сільвіо Берлусконі, "кавалер", який опинився в центрі скандалів і засуджений за ухилення від сплати податків, знову з'явився на політичній арені.

Нині він видає себе за основну силу, яка протистоїть протестному руху коміка Джузеппе Грілло "П'ять зірок".

Винні в цьому і соціал-демократи, які зайняті головним чином самі собою. Лише тому виник політичний вакуум, в який увірвався Берлусконі.

Але про все по порядку. У листопаді 2011 року Італія опинилася на краю прірви. Вирувала економічна криза, різниця між прибутковістю італійських і німецьких позик з початку року досягла критичної позначки.

Але всупереч усім сигналам тривоги прем'єр Берлусконі наполегливо повторював, що Італія стала жертвою інтриг міжнародних спекуляцій, італійцям живеться добре, в ресторанах відбою від клієнтів немає, а всі авіарейси розкуплені. І тільки під тиском Європейського центробанку і тодішнього глави держави Джорджо Наполітано він врешті-решт був змушений передати свою посаду професору економіки і колишньому комісарові ЄС Маріо Монті.

Крім того, в тому ж році Берлусконі був засуджений на чотири роки позбавлення волі за ухилення від сплати податків. І хоча "кавалер" подав апеляцію, в 2013-му касаційний суд, вища інстанція судової влади в Італії, затвердив цей вирок. А це знову-таки спричинило заборону займати офіційні посади до кінця 2019 року внаслідок прийнятого в 2012 році Lex Severino ("Закону Северіно"), названого на честь тодішнього міністра юстиції.

Він оскаржив і це рішення, тепер уже в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Немає жодної впевненості в тому, що судді в Страсбурзі своєчасно оголосять свій вердикт і таким чином дадуть йому можливість висунути себе в якості головного кандидата своєї партії Forza Italia на парламентських виборах, які мають відбутися в березні або не пізніше травня 2018 року.

Берлусконі сподівається, що ЄСПЛ погодиться з його доводами, але невизначеність не заважає його появі на політичному паркеті в якості однієї з основних дійових осіб. Що б хто не казав, а саме йому вдалося знову зшити воєдино правоцентристський табір і привести його до перемоги на місцевих виборах на Сицилії.

Тому настільки впевнена манера триматися на публіці – це не лише бравада 81-річного політика. Його впевненість підкріплена результатами нинішніх опитувань: блок правоцентристів з результатом в 34% займає перше місце, за ним йде рух "П'ять зірок" (28%), тоді як соціал-демократична партія під проводом колишнього глави уряду Маттео Ренці виявилася лише на третьому місці (23,4%).

Однак те, що проголошеному політичним мерцем Берлусконі вдалося воскреснути – наслідок не тільки його таланту втішати італійців своїми обіцянками. Йому в цьому допомогли лівоцентристи своєю самозгубною добродушністю.

Адже завдання Маттео Ренці полягало в тому, щоб перекрити дорогу Джузеппе Грілло і захистити Італію від приходу до влади руху "П'ять зірок". І хоча стара партійна гвардія несхвально сприймала часто грубу і безцеремонну манеру поведінки Ренці, але зціпивши зуби все ж мирилася з нею на благо партії і країни, адже він здавався єдиною людиною, здатною перемогти Грілло.

От тільки як кажуть у таких випадках? Коли двоє сваряться, третій потирає руки.

Причому маються на увазі не Грілло і Ренці, а Ренці і його заклятий ворог, колишній глава партії і уряду 68-річний Массімо Д'Алема. Він так ніколи і не пробачив Ренці за те, що той одного разу зарахував і його до партійних кадрів, які підлягають списанню. Відтоді прем'єр у відставці тільки й чекав можливості розрахуватися з молодим вискочкою.

А таку можливість йому надав сам Ренці в грудні минулого року у зв'язку з конституційним референдумом. Ренці, який займав на той момент посаду глави уряду, зарозуміло поставив усе на карту заради своєї перемоги. Однак програв і був змушений піти у відставку.

Але Д'Алема не задовольнився лише цим. Оскільки Ренці ніяк не бажав віддавати посаду партійного голови, Д'Алема разом зі своїми прихильниками в лютому 2017 року вийшов з партії і заснував рух "Стаття 1 – Демократичний прогресивний рух" (ДПР).

За прикладом Д'Алеми через кілька місяців вчинили й інші соціал-демократи, в тому числі керівники фракцій в двох палатах парламенту. Але замість того щоб долучитися до руху ДПР, багато хто з них заснували власні партії, у зв'язку з чим навколо Соціал-демократичної партії утворилося безліч осколків.

Звинувачувати в цьому одного лише Д'Алему було б хибно. Ренці рівною мірою несе відповідальність за цю окопну війну.

Занадто довго він залишався глухим до будь-якої критики, яка лунала від його власної партії, занадто часто він дозволяв собі зарозумілі та їдкі висловлювання на адресу багатьох своїх (а нині колишніх) товаришів по партії. І те, що нині він разом з оточенням Ренці роз'їжджає по всій території Італії і покірно приймає освистування на свою адресу, схоже, мало в чому йому допомогло.

На майбутніх парламентських виборах багато хто з розчарованих раніше виборців, які незмінно голосували за лівоцентристів, взагалі можуть не прийти на вибори або ж віддати свої голоси за рух "П'ять зірок", про що принаймні свідчать опитування громадської думки.

Причому відмовитися від походу на виборчі дільниці можуть не тільки звичайні виборці. Відомий автор пісень Франческо Де Грегорі, який виявляв колись велику політичну активність, на питання, що він думає про політику сьогодні, відповів так: "Я цим більше не займаюся". Але журналіст продовжував наполягати і нагадав йому одну з його пісень, які закликали до участі в політиці, що починалася такими словами: "Усі кажуть: всі вони однакові, всі лізуть до твоєї кишені, всі однаково крадуть, але хочуть вони одного – щоб ти залишився вдома ". На це Де Грегорі заперечив: "Так, це були часи, коли я ще вірив у "Червону шапочку".

Багато хто з тих, хто на останніх парламентських виборах повернувся до Берлусконі спиною, можуть подивитися на все по-новому.

Те, що "кавалер", як висловився в одному з радіоінтерв'ю історик Антоніо Гібеллі, майже 20 років тому зайнявся політикою, щоб насамперед захистити власну свободу і власні інтереси, для них знову стало другорядним.

Так само, як і скандал навколо "червоних ліхтарів" і "бунга-бунга", а також пов'язані з ним судові процеси, багато з яких тривають і досі. У це майже не вірять, але Берлусконі повернувся.

Сьогодні багато італійців знову дивляться на нього як на успішного підприємця і власника знаменитої футбольної команди, що для деяких з його співвітчизників навіть важливіше.

Автор: Андреа Афатікаті,

журналіст (Італія)

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора