В середині листопада, коли міністри закордонних справ і оборони ЄС підписали декларацію про Постійну структуровану співпрацю з питань безпеки і оборони (Permanent Structured Cooperation, PESCO), говорили про "історичний крок".

PESCO – це поки що невикористана частина Лісабонської угоди, яка дозволяє державам Євросоюзу тісніше згуртуватися для військової кооперації.

Раптове зростання зацікавлення у більшій військовій співпраці європейців має кілька причин. До них належать нестабільність у сфері безпеки на Близькому Сході і страх – особливо у східноєвропейських держав – перед нападом з боку Росії. Важливу роль, однак, відіграють також суперечливі висловлювання Дональда Трампа про НАТО, які змусили сумніватися, чи залишаються США надійним партнером у політиці безпеки.

А загалом європейці мають досить глибинний інтерес до тісної військової співпраці:

хоча витрати на оборону країн-членів ЄС відповідають приблизно 45% військового бюджету США, ефективність європейської оборони становить лише близько 15% від американської.

Водночас минулого року ЄС у своїй глобальній стратегії сформулював бажання більшої стратегічної автономії. Звідси виникає також питання про необхідний інструментарій.

Крім того, приклади з минулого свідчать, що відбувається, коли країни-учасниці хочуть співпрацювати, але не мають необхідних ресурсів. Тут досить лише згадати про війну в Югославії чи епідемію вірусу Ебола.

В будь-якому разі, досить вагомі причини для більшої співпраці в сфері оборони є завжди, і PESCO пропонує широкий спектр небюрократичних можливостей приводити інтереси учасників до спільного знаменника. Недарма президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер назвав цю угоду "сплячою красунею Лісабонського договору".

Угода передбачає, що країни, які відповідають суворим критеріям щодо військової спроможності, об'єднуються і беруть на себе зобов'язання в рамках спільних цілей. Це свого роду оборонно-політичний авангард, який має прокласти шлях для глибокої інтеграції в сфері оборони.

Вступ інших країн можливий за умови відповідності критеріям у будь-який час.

Саме на цьому тлі ще перед нотифікацією вибухнула дискусія про те, в якому форматі має розпочатися ця співпраця. Німеччина дотримувалася інтегративного підходу, щоб від самого початку дозволити по можливості більшій кількості держав-членів брати участь у проекті. Франція, навпаки, вважала за краще мати вищі бар'єри для вступу, щоб прискорити ефективну співпрацю.

Результатом став, як це часто буває, компроміс: Париж погодився на менш суворі критерії вступу, але прив'язав їх до умови обов'язкового забезпечення країнами-претендентами більш високих стандартів в точно визначені терміни.

Цей компроміс виявився помилкою – пом'якшення вимог до умов вступу розмивало вимогу до співпраці.

Відповідно, вимоги до держав-учасниць угоди читаються як такі, які ні до чого не зобов'язують: "зобов'язуються планувати" або "зобов'язуються докладати активніших зусиль". Кілька конкретних цифр про оборонні витрати більше відповідають повторенню старих вимог і не забезпечені контрольним механізмом. У багатьох моментах посилаються на суто добровільний характер механізму CARD (Механізм контролю Європейського оборонного агентства).

Також і членський склад не надихає: одразу 23 з 28 держав-членів ЄС підписали декларацію, ще дві приєдналися на початку грудня. Хто б міг подумати, що майже всі держави-члени ЄС виконають "амбітні критерії" щодо військових потужностей?

Більше того, вражає, що до цього проекту приєдналися явні скептики поглибленої інтеграції в сфері оборони, наприклад, Польща. Польський міністр оборони Антоні Мацеревич відомий як противник PESCO і переслідує, вочевидь, власні інтереси.

Вже перед підписанням Мацеревич оголосив, що його країна братиме участь у проекті лише за певних умов співпраці всередині PESCO. І жартівником назвуть того, хто тут підозрює тактику затягування процесу.

До всіх цих труднощів додаються хитромудрі рамкові умови, які вже сьогодні визначають співпрацю в сфері оборони: велика кількість брюссельських інституцій і складні процеси узгодження.

Саме тут має бути закладена перевага маленької групи: замість нинішніх 25 за отримання більшості голосів для спільного проекту має боротися значно менше держав.

Оскільки рішення в PESCO ухвалюватимуть одностайно, велика кількість держав-учасниць загрожує перетворити ідею групи швидкого реагування на об'єктивну реальність повільного конвою.

Від самого початку було очевидно, що імплементація PESCO проходитиме не без труднощів. При цьому в проекті заховано безліч шансів: поглиблена інтеграція в сфері оборони вирішальним чином посилила б європейський оборонний потенціал, наприклад, за допомогою більш стрімких сил швидкого реагування.

Економія коштів, яка виникає завдяки ефектам синергії різних національних армій, могла б розвантажити бюджети країн-учасниць. Вже сьогодні європейські збройні сили майже в усіх операціях виступають разом – більш високий ступінь військової взаємодії приніс би значне поліпшення.

Якщо угода PESCO виявиться паперовим тигром, вона може в цілому зашкодити європейської інтеграції.

Противники вважали б її черговим невдалим проектом у джунглях європейської оборонної кооперації. Тому так важливо, щоб держави, які дійсно виступають за поглиблену інтеграцію в галузі оборони, просували свої проекти з постійною активністю.

Німеччина бере на себе керівництво чотирма з 17 проектів. До них належать: європейська медико-санітарна служба, полігон для будівництва центру сил швидкого реагування, центр навчально-тренувальних місій і створення магістральних логістичних хабів.

Усі чотири проекти зможуть бути успішними, тільки якщо Берлін не буде в односторонньому порядку формулювати вимоги, а постійно залучатиме своїх європейських партнерів. Сюди ж стосується відповідне фінансове та кадрове підживлення проектів. Якщо федеральний уряд Німеччини дійсно робить ставку на успіх, то він має проявити тут ініціативу.

Настав час виходити з укриття.

Автор: Дірк Фьопель,

депутат Бундестагу (Соціал-демократична партія)

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора