В Ірані п’ять днів поспіль тривають найбільші за останні 8 років акції народного протесту.

Загинули кілька людей (станом на 1 січня ЗМІ повідомляють про 10 загиблих). Антиурядові демонстрації охопили понад 30 великих міст (не лише столицю, Тегеран, але також Мешхед, Нішапур, Кашмер, Шахруд, Керманшах, Рашт, Кум, Ісфаган, Шираз), але поряд з цим і невеликі населені пункти. Люди палять поліцейські автомобілі, офіси Басідж (організації, що виконує роль народної міліції) та плакати аятоли Хаменеї.

"Контрреволюціонери", як їх називають в МВС Ірану, закликають піти у відставку й президента Роухані.

Іранські протести мають комплексні причини, як внутрішні, так і зовнішні.

Щодо внутрішніх причин наявний консенсус. Це – безробіття та корупція, що дуже болісно сприймається молоддю, особливо тими людьми, в яких якісна професійна освіта.

До слова, саме така молодь була каталізатором "арабської весни" в Тунісі 7 років тому.

Іранська молодь також схильна до протесту.

Річ у тім, що після укладення "великої ядерної угоди" і поступового зняття санкцій вони очікували стрімкого поліпшення свого життя, але цього не сталося. Середня іранська родина за останні 10 років стала біднішою на 15%.

Що цікаво в 2016-2017 рр. році інфляція в Ірані уповільнилася і стала вимірюватися однозначною цифрою. Така сама ситуація спостерігалася в 2009 році, коли інфляція була найнижчою за довгі десятиліття – 2,7%, але саме в цей рік вибухнули значні акції протесту проти президента Ахмадінеджада. А от зростання ВВП Ірану цього року уповільнилося у порівнянні з минулим роком майже на третину: з 6,6% до 4,2%.

Але не менш цікавими є зовнішні причини протестів у країні.

Їх теж чимало, але найголовнішими є енергоносії, наркотики та майбутня зміна керівництва Державного департаменту США.

Трамп відкрито підтримує протести в Ірані

Розпочати варто з останнього чинника. Діючий голова держдепу Рекс Тіллерсон давно має конфлікти з Трампом та невдовзі може залишити посаду. Потенційним його наступником є посол США при ООН Ніккі Хейлі. Вона є одним з "яструбів" американської дипломатії та прибічників жорсткого курсу щодо Ірану – саме того курсу, який Трамп проголосив в жовтні 2017 року.

Мета нової американської стратегії полягає у всебічному стримуванні Ірану як головного джерела терористичної загрози на Близькому Сході. Рекс Тіллерсон неспроможний проводити дану політику, тому перестановки є очікуваними. Антиурядова протестна активність в Ірані Америці дуже на руку, адже вона засвідчує, що власний народ не підтримує агресивну зовнішню політику Тегерана в арабському світі.

Це підтверджують гасла демонстрантів в Мешхеді: "Не Газа, не Ліван, моє життя – Іран". Отже, світ має побачити в цьому підтвердження справедливості нових підходів Вашингтона щодо Ірану.

Іранська влада впевнена у тому, що протести спровоковані Заходом - повідомлення КСІР

Варто зазначити, що у нової політики США є цілком логічне економічне пояснення – боротьба за поліпшення конкурентних позицій на ринку енергоносіїв. Американський бізнес прагне збільшити частку американського сланцевого газу на міжнародному ринку, зокрема в азійському та європейському його сегментах, де сконцентровані найбільш платоспроможні споживачі. При цьому США планують наростити свою частку в рази.

Для цього необхідно посунути конкурентів.

Окрім Катара, який з червня 2017 року перебуває в блокаді, значним конкурентом США виступав Іран. Після перемоги над ІДІЛ в Сирії та Іраку Тегеран отримав спроможність збудувати газопровід через ці країни у напрямку держав ЄС. Як відомо, Іран є газовою наддержавою, у надрах якої сконцентровано 15% запасів природного газу на планеті. Як відомо, активний експорт сланцевого газу потребує, щоби його ціна залишалася доволі високою. Масований вихід іранців на цей ринок спричинить падіння цін на газ, а це – не на користь США, яким важливим є не лише збільшення частки на ринку, а ще й маржинальність продажів.  На цьому тлі дестабілізація Ірану видається цілком логічним, вигідним для США сценарієм.

Ще одним опонентом іранського уряду є глобальний наркобізнес.

Іран, що межує з Афганістаном (кордон довжиною 900 км) давно став найважливішим транзитним каналом для збуту афганського героїну до Європи. Щороку на підтримання інфраструктури для боротьби з контрабандою наркотиків уряд Ірану витрачає майже $1 млрд. У "нарковійнах" вже загинули понад 4 тисячі, а отримали поранення майже 13 тисяч іранських правоохоронців, і це лише за офіційними даними.

Іран обвинувачує держави-члени НАТО в тому, що вони проводять безвідповідальну політику в Афганістані. Через це в період з 2001 по 2016 роки виробництво опіуму в країні зросло з 200 до 9000 метричних тон, тобто в 45 разів.

Насправді НАТО веде боротьбу з нарковиробництвом у Афганістані, але цей бізнес є настільки прибутковим, що місцеві еліти не бажають від нього відмовлятися. Опіумні поля в країні складають площу 224 тисяч гектарів, а загальний обсяг збуту опіуму-сирцю та героїну досягає $70 млрд.

В цій схемі Іран - не лише транзитний хаб, а ще й значний ринок збуту.

Понад 2,8 мільйонів іранців є закоренілими наркоманами, при цьому 67% з них вживають саме героїн. Це офіційна статистика, а реальність є ще гіршою: від 10 до 20% населення Ірану, тобто 8-10 мільйонів людей, є наркозалежними. В країні існує величезна мережа торгівців, які підтримують цю ганебну ситуацію.

Уряд Ірану веде рішучу боротьбу з наркобаронами. Це не влаштовує нелегальних наркоділків, що втрачають прибутки, тому їм вигідно спонсорувати антиурядові акції. Все відбувається за тією ж схемою, що в Ємені в 2011-2012 рр., коли торгівці катом (наркотична рослина) підтримували антиурядові сили, аби дестабілізувати країну та убезпечити собі спокійні умови для роботи.

Нині наркотичний кат є головною сільгоспкультурою, що її виробляє Ємен!

Якщо в Ірані впаде теократичний уряд, то країна цілком можливо стане новим Афганістаном чи Єменом в плані вирощування наркотичних рослин з відповідними негативними наслідками для усією планети. Хоча, звісно, це – найгірші сценарії.

Та треба усвідомлювати, що поточні ж антинародні протести в Ірані напевно не стануть ані "іранською весною", ані черговою спецоперацією "Аякс", що скинула режим Мохамеда Мосаддика в серпні 1953 року.

Хай якими є причини протестів, та медійна картинка дозволяє підкріпити тезу про правильність нового курсу Трампа щодо Ірану. Народний протест виглядає правдоподібно та якісно, це зараз для Вашингтона головне.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора