Китайський виклик для союзників США: як змінився баланс сил у Тихому океані

Президент США Дональд Трамп уже зруйнував баланс сил, що існував протягом десятиліть в Азії і Тихоокеанському регіоні.

Цей вакуум намагається використовувати Китай, який прагне стати найвпливовішою силою в Азії. Для цього Пекін надає підтримку всім азійським країнам у розвитку їхньою економіки і просуваючи вільну торгівлю в усьому світі.

Інший наслідок – вперше за десятиліття Японія опинилася в зовсім новій для себе ситуації. У минулому Японія завжди перебувала під захистом США. За цей час вона виросла в другу за величиною економіку світу і могла дозволити собі триматися переважно осторонь від глобальних конфліктів.

Однак націонал-консерватори правлячої Ліберально-демократичної партії Японії завжди мріяли про провідну політичну роль Японії в Азії.

І ось тепер Японія може і навіть змушена вийти з тіні США. При цьому вона стикається зі все більш економічно сильним Китаєм.

Протягом багатьох років японські фірми в Індонезії, Малайзії і Таїланді знаходяться в стані гострого суперництва зі своїми китайськими конкурентами за проекти з будівництва високошвидкісних залізниць. При цьому китайські фірми користуються підтримкою своєї держави.

Японія в рамках угоди про вільну торгівлю також намагається політично зв'язати між собою країни-члени Транстихоокеанського партнерства (ТТП). Але відміна від китайського підходу полягає в системі цінностей, покладених в його основу.

Система цінностей Китаю є авторитарною, а державні підприємства часто встановлюють демпінгові ціни для витіснення своїх іноземних конкурентів. Перевага Китаю полягає в його невичерпних фінансових ресурсах. Багатьом азійським країнам важко встояти проти пропозицій Китаю щодо розширення їх слаборозвиненої інфраструктури.

Така стратегія приносить і політичні дивіденди. Наприклад, проекти з будівництва залізниць в Індонезії та Малайзії, у випадку з якими Китаю вдалося виграти конкуренцію з Японією, призвели до того, що індонезійське та малайзійське керівництво зайняло стриману позицію в територіальній суперечці в Південно-Китайському морі.

Минулого року Китай став ініціатором проекту розвитку під назвою "Один пояс – один шлях", в який протягом наступних років планує інвестувати $4 трлн.

Цей план – щось більше, аніж проект з розвитку транспортних шляхів: таким чином Китай прагне розвинути інфраструктуру азійських держав до Африки і Європи. Він намагається затвердити свою економічну модель, свої промислові стандарти, зробивши тим самим країни, які беруть участь у проекті, політично залежними.

Японія не встигає за цими темпами.

Населення Японії складає лише десяту частину порівняно з Китаєм, а старіння нації зайшло ще далі. Тому японці на наступні роки планують інвестиції в Південно-Східній Азії лише в розмірі близько $100 млрд.

Реанімація Угоди про Транстихоокеанське партнерство (TТП) без США, підписання якого заплановано в Чилі на березень цього року, сприймається на цьому тлі як спроба протидії амбіціям Китаю на виняткове лідерство в регіоні.

Проте в Токіо дійшли висновку, що з економічною політикою держави з майбутнім економічним потенціалом №1 в Азії доведеться змиритися. У зв'язку з виходом США з Договору про ТТП, а також сумнівами щодо подальшої активності в Азії були зроблені висновки і ухвалено рішення про посилення економічної співпраці з Китаєм, в тому числі участь у проектах "Шовкового шляху".

У політичному й економічному відношенні велике значення для Японії має також співпраця з Індією. Обидві країни мають територіальні конфлікти з Китаєм: Індія – в Гімалаях, Японія – в Південно-Китайському морі, де вона веде суперечку з Китаєм за острови Сенкаку.

Це зблизило Токіо і Делі в питаннях політики і економіки. Так, Японія стала головним партнером з реалізації проектів будівництва індійських швидкісних залізниць – тим більше, що Китай має намір побудувати залізничну гілку в напрямку Пакистану через провінцію Кашмір, на яку претендує Індія.

Другий пріоритет нової політики Японії – більш тісна військова співпраця з Австралією.

При цьому в самій Австралії побоюються занадто тісного зближення з Японією, проте готовність йти назустріч Токіо зростає – в тому числі через дедалі агресивнішу позицію Китаю.

Останнім часом Пекін намагається впливати на австралійську політику, зокрема, шляхом пожертвувань австралійським парламентаріям або надання допомоги в розвитку інфраструктури в невеликих острівних державах Океанії.

Цей приклад показує: Китай прагне до гегемонії в Азії, в першу чергу – за допомогою економічної потужності.

І цей курс став серйозним викликом для Японії та її союзників. 

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора