1 січня Мінагрополітики ввело в дію наказ щодо вимог до продуктів з какао та шоколаду. Цим наказом продовжено дію перехідного періоду для регулювання цих продуктів. Це рішення часто трактується як небажання українських кондитерів переходити на європейські стандарти. 

"Європейська правда" запропонувала пояснити логіку цього наказу "Укркондпрому" – асоціації, яка й була ініціатором продовження перехідного періоду. Водночас ми відкриті до висвітлення альтернативних позицій з цього питання.

* * * * *

Тема продовження перехідного періоду для регулювання продуктів з какао та шоколаду вже набула висвітлення у ЗМІ і вже встигла обрости як "перемогами", так і "зрадами".

Але деякі з них насправді є міфами. Зокрема, міфом є твердження щодо змін у якості вітчизняного шоколаду і особливостей нового регулювання.

А отже, варто розглянути та спростувати основні міфи. 

Головний міф – Україна "по тихому", непублічно, відклала на 1,5 року введення європейських норм на шоколад, бо "це пролобіювали вітчизняні виробники".

Творці цього міфу просто не прочитали текст самого наказу. Насправді вимоги до шоколадних виробів, які запроваджує наказ Мінагро, набули чинності з 1 січня 2018 року. Нове регулювання вже діє.

Тоді про який період у 1,5 року йдеться в цьому документі? Наказ вводить не відтермінування набуття чинності вимог, а запровадження перехідного періоду, тобто періоду, протягом якого одночасно діють два регулювання – старе і нове.

Такий перехідний період передбачається українським законодавством. І не є українським винаходом. Це – поширена практика ЄС.

Протягом перехідного періоду виробник має змогу без втрат реалізувати продукцію, вироблену за попереднім регулюванням, і одночасно почати вводити на ринок продукцію під новим регулюванням.

Але навіщо такий великий перехідний період – аж півтора року? Дали б місяць-другий...

Насправді в ЄС перехідні періоди для регулювання, яке передбачає зміну маркування, становлять 2-3 роки. Такий термін не є випадковим – він ретельно прорахований європейськими чиновниками.

Не будемо брати до уваги необхідність проходження всіх етапів постановки нового зразка на виробництво в Україні – це тема окремої статті. Візьмемо лише проблему зміни маркування. 

Для того щоб здешевити вартість етикетки, підприємство часто замовляє партію з розрахунку на технологічний ресурс спеціального поліграфічного валу. Це може бути до мільйона одиниць етикетки для однієї марки продукції (звичайно, можна замовити і десять етикеток, але кожна з них буде "золотою").

Для реалізації цього і потрібен значний час, який, крім іншого, важко спрогнозувати: якась продукція продається швидше, якась – повільніше.

Преміальні сегменти (а це, наприклад, шоколад) продаються, як правило, повільніше, ніж бюджетніші продукти (наприклад, карамель), а обсяги етикеток для обох видів продукції можуть замовлятися однакові.

Уявіть собі, що у вас на складі ще, скажімо, півмільйона дорогих етикеток для продукції, які вже не можна використати. Який вихід? Утилізувати. На кого перекладуться витрати? На споживача.

Наша кондитерська галузь випробувала цю проблему на собі.

В 2010 році Держстандарт України (тоді такий ще існував) запровадив новий Техрегламент на маркування з перехідним періодом 9 місяців. Коли цей термін добіг кінця, ми виявили, що орієнтовно 25% всіх етикеток залишилися нереалізованими і їх необхідно знищувати.

Витрати на етикетки в кондитерці, між іншим, складають в середньому до 20% від вартості продукту. Втрати галузі обчислювалися восьмизначною сумою.

Тоді держава почула заклики виробників і подовжила перехідний період до 18 місяців. На кінець цього періоду втрати етикеток все одно були, але вже в межах 3-5%.

Які саме будуть зміни в маркуванні? Їх не так багато. Наприклад, за новими вимогами необхідно замінити у маркуванні назву інгредієнта "какао-порошок" на "какао-порошок зі зниженим вмістом жиру".

Оскільки какао-порошок є одним із основних інгредієнтів шоколаду, потрібно змінити майже усю етикетку на плитковий шоколад, адже новий запис не напишеш ручкою на етикетці – потрібно замовляти нову.

Тезу, що ці зміни щодо перехідного періоду вводилися непублічно, важко навіть коментувати: як і кожен проект нормативного документа, наказ Мінагрополітики два місяці "висів" на сайті міністерства, а наприкінці грудня 2017 року представники Мінагрополітики провели публічну зустріч з журналістами, на якій роз’яснили всі нюанси наказу і відповіли на всі питання журналістів.

Інший міф: український шоколад тепер стане кращим/гіршим за якістю.

Насправді новий регламент на шоколад принципово не вплине на якість – ні в гірший, ні в кращий бік.

Він встановлює мінімальні вимоги якості. Тобто мінімальний набір властивостей, які, за їх наявності в продукті, дозволяють називати продукт шоколадом.    

Зокрема, регламент запроваджує вимоги до мінімального вмісту какао-продуктів.

Їх має бути не менше 35% у перерахунку на сухі речовини, причому какао-масла має бути не менше 18%, а знежирених какао-продуктів – не менше ніж 14% (для молочного шоколаду – не менше ніж 25% какао-продуктів, не менше 25% сукупно какао-масла та молочного жиру та 14% молочних продуктів у перерахунку на сухі речовини; для білого шоколаду – не менше ніж 20% какао-масла та не менше ніж 14% молочних продуктів; для родинного молочного шоколаду – не менше ніж 20% какао-продуктів, не менше ніж 20% молочних продуктів, не менше ніж 2,5% знежирених какао-продуктів та не менше ніж 25%  сукупно какао-масла та молочного жиру).

Але якщо бути об’єктивним, ці вимоги повністю дублюють вимоги національних стандартів України на шоколад і давно превалюють на українському ринку.

Тобто принципово нових якісних вимог наказ, як і відповідна євродиректива, не встановлює.

Навіщо ж тоді потрібен регламент на шоколад?

Справа в тому, що в Україні змінилася конструкція харчового законодавства. Національні стандарти нарешті стали дійсно добровільними, а технічні умови – виключно внутрішнім документом виробника, який не потрібно погоджувати з держорганами. Це правильно, бо виробник сам повинен визначати технологічні процеси, як і набір якісних показників продукту, який він пропонує споживачеві.

В свою чергу, держава повинна регламентувати (і контролювати), щоб продукт був безпечним для споживача і щоб споживач отримав всю необхідну інформацію про властивості продукту і міг зробити правильний вибір з точки зору оптимального співвідношення ціна/якість.

Таким чином держава не втручається у визначення якості продукту, концентруючись на правдивості інформування про якість. 

Винятком з цього правила є так звані "традиційні продукти".

Традиційний харчовий продукт – це харчовий продукт з особливими характеристиками, що чітко відрізняють його з точки зору споживача у результаті використання традиційних інгредієнтів або внаслідок традиційного складу, або використання традиційної технології виробництва/переробки. 

Наприклад, "вершкове масло" – класичний "традиційний продукт". Споживач очікує, що він має бути вироблений виключно з вершків коров’ячого масла.

Шоколад також є традиційним продуктом. Всім зрозуміло, що до складу шоколаду мають входити перероблені какао-боби, але скільки, як мінімум, їх має бути у продукті, щоб він мав право називатися "шоколад"?  Відповідь ви вже знаєте – 35% (або 25% – для молочного і 20% – для білого).

Ця вимога десь має міститися у нормативних документах, щоб унеможливити введення в оману споживача, який хоче купити саме шоколад. Раніше це були держстандарти і ТУ з тими ж відсотковими показниками какао-продуктів, але оскільки тепер вони не обов’язкові, Мінагрополітики запровадило регламент у вигляді наказу.

Щоб не винаходити велосипед, за основу взято відповідну директиву ЄС.

Звичайно, що і в частині традиційних продуктів держава визначає лише мінімальні показники якості, тобто той поріг мінімального набору якостей, властивостей, інгредієнтів, нижче якого до продукту вже не можна  застосовувати традиційну назву. З іншими властивостями виробник може експериментувати.

Ще один міф. Український шоколад зараз кращої/гіршої якості, ніж у Європі, а тепер, можливо, стане гіршим/кращим?

Українці мають негативні стереотипи щодо якості національних товарів. Часто – безпідставні.

По-перше, український шоколад експортується до більше ніж 50 країн світу. В 2017 році Україна експортувала 240 тисяч тонн кондитерської продукції, із них 60 тисяч – шоколадної продукції.

Ми продаємо шоколад на жорстко конкурентні ринки з надмірною пропозицією шоколаду, в країни з найжорсткішим харчовим контролем і найвибагливішим споживачем, зокрема, в країни ЄС, США, Канаду, Ізраїль і т.д. 

При цьому досить часто наша перевага – не у ціні. Шоколад – так званий "продукт насолоди", тут часто якісні показники важливіші, ніж цінові. І український шоколад продається на закордонних ринках у дорогих або, принаймні, недешевих цінових сегментах. 

По-друге, український експорт кондитерських виробів забезпечується не однією-двома компаніями.

Звичайно, є лідери експорту солодощів, але українських компаній, які продали на експорт як мінімум півтисячі тонн кондитерки, в минулому році було майже 50!  

По-третє, український ринок відкритий для імпорту іноземного шоколаду. Підписавши ЗВТ з ЄС, Україна повністю лібералізувала доступ до власного ринку кондитерських виробів. Вся європейська кондитерка завозиться за нульовою ставкою ввізного мита. 

В ЄС працюють потужні конкуренти українських кондитерів. І що відбулося? Хіба похитнулися позиції національних виробників шоколаду на внутрішньому ринку? Ні. Але одночасно експорт української кондитерки в ЄС зріс майже в 2,5 разу.

А відповідно – якість української продукції вже дозволяє їй конкурувати із товарами з ЄС. А крім того – далеко не всі зміни є "зрадою".

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора