Польське дзеркало для України: ключовий урок скандального історичного закону

Тиждень тому, 26 січня польський Сейм проголосував за пакет змін до закону про Інститут національної пам'яті (ІНП). Вночі з 31 січня на 1 лютого закон без поправок, хоча й з більшим опором опозиції, пройшов сенатське голосування і тепер чекає на президентський підпис.

Згідно з прийнятими змінами, польський ІНП матиме повноваження нарівні з тими, хто заперечує злочини нацистів та комуністів, переслідувати також осіб, котрі публічно заперечують "злочини українських націоналістів у 1925-50 роках", а також тих, хто вживає термін "польські концтабори" та приписує відповідальність або співвідповідальність за Голокост польському народу або державі.

Закон вже спричинив найбільшу в історії кризу польсько-ізраїльських відносин – прем’єр Беньямін Нетаньяху та більшість у Кнесеті сприйняли поправку як ревізію Голокосту, причому найбільший опір викликало дійсно розпливчато виписане твердження про відповідальність польського народу.

Невдоволення Ізраїлю, де при владі зараз такі ж праві популісти, як і сам ПіС, що не проти сколотити дешевих дивідендів на риториці "наших б’ють" та "встаємо з колін", цілком закономірно викликало реакцію США. Незважаючи на надії деяких польських публіцистів,

для Вашингтона немає дилеми, хто з двох країн є постійним союзником, а хто – ситуативним партнером.

В Києві на радісну законотворчість ПіС та партії Кукіз’15 відреагували більш стримано, проте не можна не помітити: українців переповнює відчуття моральної переваги. Ось ми закликаємо до діалогу, а поляки все псують, от у нас свобода слова, а там пишуть історію законами, не одні ми незадоволені – погляньте на Ізраїль.

Висновок, що у Польщі відбувається активна націоналізація історичного дискурсу, а історія використовується як елемент легітимізації сучасних зовнішньополітичних амбіцій, в цілому правильний. Але помилкою було б зупинитися на цій констатації й відпочивати на лаврах.

Альтернативний висновок: придивляючись до польського кейсу, варто усвідомити, як на міжнародній арені сприймають не менш радісну українську законотворчість, та наскільки важливими є консультації та стратегічна комунікація.

Згадаймо 2015 рік, коли трибуна у ВР ще не остигла після виступу президента Польщі Броніслава Коморовського, а депутати вже проголосували за закон "Про борців за незалежність", котрий, подібно до польського, нічого не змінює, проте дратує закордонних коментаторів обітницею переслідування тих, хто заперечує заслуги згаданих у ньому формацій.

Так, в українському законі немає жодного слова про героїзм, як це подавали і подають польські ЗМІ, але в польському теж нічого немає про Бандеру чи бандеризм, як зараз смакують ЗМІ українські.

Або минулорічний закон "Про освіту", перед ухваленням якого ніхто не здогадався провести консультації з Угорщиною та Румунією, а потім міністр екстрено тлумачила його перед послами, а тепер взагалі Київ робить поступки під тиском Венеціанської комісії.

Та це ж не про європейців, це все через Росію, яка на нас напала, пояснюють у Києві. Все правда.

Проте й у Польщі сьогодні пояснюють – ми не заперечуємо Голокост, просто хочемо нагадати, як ми постраждали під час війни.

Правда? Правда! Кого це тепер хвилює? Отож.

Україну, Польщу та Ізраїль об’єднують кілька речей: це і розбудова ідеології національного месіанізму, обраного народу, і спроби довести свою унікальну роль жертви в історії, а за допомогою цієї жертовності легітимізувати свої амбіції на міжнародній арені.

Подібний підхід апріорі приречений на конфлікт з іншими державами, які його сповідують. Постраждають і всі разом – як країни, які позиціонують свою зовнішню політику у проамериканському руслі, і всі окремо.

От тільки Ізраїль зможе прикритися дійсно унікальним союзом з Білим домом. Польща, незважаючи на всі промахи, залишається членом ЄС та НАТО, а Україна...

Тож нема чого зловтішатися дурості сусідів. Сама по собі втіха з "косяків" інших – задоволення приємне, але дешеве.

Натомість варто будувати свою відповідальну та позитивну повістку.

Оптимальним варіантом реакції українських еліт у короткотерміновій перспективі було б нарешті переглянути та змінити згаданий закон "Про борців за незалежність", прибравши з нього взагалі згадки про можливість переслідування. Остаточно відхреститися від дивізії СС "Галичина" як колабораційної формації та ініціювати нові дослідження на цю тему, одночасно зробити ґрунтовну виставку про українських Праведників народів світу.

Не боїмося говорити про свої злочини, пам’ятаємо про свій героїзм.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора