Понад два тижні тому автор цих рядків разом з Арсенієм Яценюком відвідав столиці двох сусідніх держав – Вільнюс та Варшаву, де відбулися зустрічі з прем’єром Литви Саулюсом Сквернялісом та главою польського уряду Матеушом Моравецьким.

Головною темою обох розмов стали українсько-польські справи. Втім, не лише.

Теперішні відносини між Києвом і Варшавою викликають тривогу.

Звичайно, не можна применшувати численні позитиви, в тому числі безумовну безпекову солідарність. Але все ж неспокій не вщухає і навіть зростає, особливо в передчутті подій нинішнього та наступних двох років: 75-річчя Волинської трагедії, 100-річчя польсько-української війни, місцевих виборів у Польщі, президентських та парламентських – в обох країнах.

Та труднощі нашого діалогу виходять за суто двосторонні особливості.

На багатьох політичних сценах у регіоні головну роль перебирає на себе елементарний егоїзм, який прикинувся національною гідністю. У цьому образі він легко знаходить відгук у суспільствах. Він закипає гнівом, бореться за власне й непомильне знання про правду і  притупляє відчуття спільних загроз.

У той самий час у регіоні бракує солідарного і відповідального лідерства.

Нам усім – від Балтії до Чорного моря, від Вишеграда до Кавказу – потрібна нова масштабна розмова. Потрібно посилити суб’єктність регіону, зокрема проти російської загрози.

Саме з нашого регіону мав би надійти імпульс на зміцнення Європейського Союзу та НАТО, європейської солідарності та євроатлантичного альянсу зі Сполученими Штатами та Канадою.

Незаконне і сповнене реваншизму перепризначення президента Путіна, потенційне посилення позицій РФ у Сирії, продовження агресії проти всіх європейців мали б стати нагодою допомогти Об’єднаній Європі – як свого часу Захід допоміг регіонові – зміцнити власні внутрішні зв’язки і водночас звернути увагу на ту частину нашого простору, де домінує російський вплив.

Це – час ініціативи, а не очікування.

Україна може зробити свій внесок у ці процеси.

Такою логікою наповнений 11-й Київський безпековий форум, який цього року буде присвячений темі довгострокового миру в нашому регіоні та Європі.

До Києва прибудуть прем’єр-міністри Литви та Молдови, представники керівництва МЗС, Міноборони та рад національної безпеки держав Балтії, Вишеградської групи, Румунії, Молдови і Кавказу. Ми чекаємо на участь заступника генсека НАТО та представників адміністрації США (заступника міністра оборони та постійного представника Сполучених Штатів при НАТО).

Про майбутнє регіону та Європи дискутуватимуть члени парламентів європейських держав, колишні глави урядів та зовнішньополітичних відомств – від Британії до Литви. А ще – відомі інтелектуали та експерти, фахівці з інформаційної безпеки, літератори та філософи.

В основі тем, які обговорюватиме форум, є кілька тез, що відображатимуть українську точку зору.

Перше.

Символічним контекстом зустрічі в Києві стане століття відновлення нашої державності. Це не лише меморіальний жест, а свідчення єдиних з нашими сусідами історичних джерел незалежності, свободи та належності до Європи.

Більшість європейських народів, які відновили свою державність сто років тому, сьогодні є повноправними членами ЄС і НАТО. Ця історична закономірність має неминуче здійснитися стосовно України та інших держав регіону – від Білорусі до країн Кавказу.

Друге.

Російська агресія проти України залишається найгострішою загрозою безпеці регіону та Європи. Міжнародні зусилля зі стримування Кремля та досягнення миру слід підтримувати та водночас доповнювати їх новими ініціативами, додатковим впливом на агресора.

Не менш важливо пам’ятати, що Україна зазнала не двох різних за природою випадків нападу, а стала жертвою послідовної агресії з боку Росії, що включає окупацію і Криму, і Донбасу. Обидві теми є нероздільними, як нероздільними є і їхні наслідки.

Третє.

Нагальної міжнародної реакції потребує стан прав людини на окупованих територіях Криму і Донбасу. Колективні міжнародні зусилля можуть привернути найширшу світову увагу до катастрофічних гуманітарних наслідків російської окупації та допомогти багатьом невинним людям.

Четверте.

Агресія Росії проти України призвела до колосальних людських втрат та економічних збитків. Відновлення безпеки та територіальної цілісності України рівною мірою означає як повернення суверенітету над окупованими територіями, так і притягнення агресора до відповідальності та відшкодування завданих ним руйнувань.

Ця тема повинна стати однією з провідних у контексті подальшого стратегічного стримування Росії.

П’яте.

Цього року виповнюється 50 років Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Україна, яка добровільно позбулася ядерного арсеналу, стала жертвою агресії з боку одного з гарантів її безпеки. Цей злочинний прецедент становить глобальну небезпеку. Відновлення довіри до гарантій безпеки Заходу має виняткове міжнародне значення.

Досягнення реальних колективних гарантій безпеки повинне стати ключовим завданням зовнішньополітичного порядку денного України. Інтеграція України до НАТО здатна вирішити проблему вакууму безпеки в регіоні та створення передумов для довгострокового миру на східних кордонах Європи.

Шосте.

У боротьбі проти агресії Росії Україна не може замикатися суто на власних проблемах. Обов’язок України – обстоювати інтереси всіх партнерів, чиї права порушила російська агресія. "Заморожені конфлікти", вчинені або інспіровані Росією від Кавказу до Молдови, мають перебувати в полі зору Києва. Україна повинна стати активним адвокатом своїх сусідів.

Сьоме.

Україна має стати носієм ідеології тісної регіональної співпраці. Жодна масштабна регіональна конструкція не матиме стратегічної ваги без активної участі України.

Нашим національним інтересам рівною мірою суперечать і послаблення міжнародних позицій західних сусідів, і відновлення настроїв шовінізму та ксенофобії, і будь-яка інша форма ізоляції, що формуватиме ціннісний, а відтак безпековий вакуум у нашому регіоні.

Ми повинні заохочувати інтелектуальні пошуки, які б допомогли консолідувати наші народи і держави.

У нашому регіоні не існує суперечностей, які неможливо розв’язати.

Нам потрібне спільне лідерство. 

Так це виглядає з Києва.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора