Віднедавна рухи за незалежність знову опинилися у фокусі уваги в Європі. Нинішні сепаратисти аж ніяк не відвертаються від Євросоюзу – навпаки, ЄС займає головне місце в баченні їхнього майбутнього.

Якщо простежити тенденції розвитку ЄС протягом останніх років, стає зрозуміло, чому саме зараз підтримка сепаратистських партій посилюється.

Зростання популярності ідей сепаратистів пов'язане перш за все з їхньою здатністю знаходити консенсус. На відміну від 1990-х років сепаратизм вже не асоціюється автоматично з екстремізмом.

З одного боку, терористичні групи типу ЕТА в Країні Басків або "Тимчасової" Ірландської республіканської армії в Північній Ірландії оголосили про завершення своєї збройної боротьби.

З іншого боку, сьогоднішній сепаратизм знайшов підгрунтя серед центристських політичних сил. Цим і пояснюється те, чому сепаратистські ідеї набувають підтримки у дедалі ширших верств населення.

У регіонах, схильних до сепаратизму, зазвичай дуже позитивно ставляться до Євросоюзу.

Головна причина цього – величезна вигода, яку отримують регіони від існування ЄС. Євросоюз створив для них нові можливості. З урахуванням захисту прав меншин, європейської регіональної політики і можливостей встановлення зв'язків з Брюсселем, ЄС став для них гарантом їх дієздатності.

Та й посилення регіонального рівня протягом десятиліть є важливим завданням самого ЄС. У такій позиції можна переконатися на прикладі Лісабонського договору. Тут вкотре здійснено посилення принципу субсидіарності: вищим політичним рівням дозволено брати на себе лише ті функції, реалізація яких неможлива з боку нижчих структур.

Тим самим ми вже стикаємося з вузловим конфліктом: цей принцип, з одного боку, поширюється на відносини між ЄС та національними державами, однак одночасно і на зв'язки між національними державами і підлеглими їм структурами. У той час як поділ владних повноважень в першому випадку сьогодні з успіхом втілюється в життя, в деяких європейських країнах з поділом влади на другому рівні не все гаразд.

Сильні регіони бачать у ЄС природного союзника в боротьбі з владними претензіями національних держав. Разом з тим політика Євросоюзу зміцнила і позиції регіоналізму в різних країнах.

Але чому в певних регіонах взагалі існує сепаратизм і чому деяким з них вдається впоратися з ним краще, ніж іншим?

Усе залежить від конкретних рамкових умов. Сепаратизм виникає лише в регіонах зі сприятливим середовищем. Для такого середовища характерна сприятливе ставлення до озвучення бажання здобути власну державність.

При цьому сепаратисти переважно апелюють до історії та вчиненої несправедливості або ж загострюють увагу на самобутності своєї етнічної групи. Цим пояснюються, зокрема, складності, які має "Ліга Півночі" із формуванням переконливих вимог про незалежність Північної Італії.

Ще одним сприятливим фактором є відносна гомогенність відповідного регіону і одночасно досить чітко позначена в якійсь формі відмінність його від решти країни. Подібні відмінності, які можуть полягати і в іншому розумінні держави або власному менталітеті, можуть формуватися свідомо. Але вирішальним в наш час є фактор співвідношення політичних сил.

Якщо в централізованій державі протягом тривалого часу при владі перебувають партії, які мають слабку підтримку у відповідних регіонах, то це грає на руку сепаратистській риториці. Таку динаміку можна було спостерігати, наприклад, у Шотландії або Каталонії.

Сприятливим підгрунтям для сепаратистських ідей стають і періоди криз.

Фінансова та економічна криза стала для цього ідеальною основою, оскільки зробила явним безсилля, а почасти й нездатність політичних еліт і спричинила за собою прагнення до змін. Якщо врахувати обіцянки кращого майбутнього, а також більш справедливої та ефективної держави, які лунають з вуст сепаратистів, то їхній успіх видається цілком логічним.

Однак не варто переоцінювати економічні причини. Ними одними неможливо пояснити те, чому заклики до сепаратизму знаходять такий широкий відгук. Зрозуміло й те, що без перспектив економічної життєздатності успіх сепаратистських ідей також неможливий.

Саме ЄС відіграє нині чільну роль в обіцянках економічної життєздатності. У багатьох сферах він пов'язаний з перспективою неухильного і поступального розвитку і, сам того не бажаючи, в певному сенсі сприяє зростанню привабливості здобуття незалежності.

Плавна інтеграція своєї омріяної держави в ЄС – це альфа і омега сепаратистів. Адже завдяки членству в ЄС витрати на набуття власної державності були б менші: з огляду на доступ до спільного внутрішнього ринку в економічній сфері багато залишилося б таким, як раніше. Не довелося б орієнтуватися на більш вузький внутрішній ринок, що раніше було істотним недоліком для невеликих держав. Крім того, в ЄС їх приваблює перспектива підвищеного представництва, чим вже користуються невеликі держави-члени.

Тому сепаратистам доводиться обіцяти збереження членства в ЄС, навіть якщо це не знаходить відповідного відгуку у Брюсселі.

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора