"Жодна країна не може шантажувати нас та ставити умови". Це – пряма цитата президента ПАРЄ Мікеле Ніколетті.

Ми зустрілися з ним в п'ятницю, щоб обговорити, як Парламентська асамблея Ради Європи може подолати поточну кризу (а в тому, що криза має місце, нікого у Страсбурзі переконувати не треба).

І звичайно ж, йшлося не про якусь абстрактну країну, а про цілком конкретну державу: Росію. Ту, яка перестала платити внески, категорично говорить, що не виконуватиме резолюції ПАРЄ, а до того ж – погрожує виходом з Рада Європи, "якщо на неї будуть тиснути".

Російський шантаж не подобається багатьом.

Але переговори з Москвою він не зупиняє.

Від початку року в ПАРЄ працює спеціальний комітет, створений для переговорів про повернення росіян до асамблеї. Ніколетті головує на його засіданнях і не приховує, що підтримує зняття обмежень (тобто політичних санкцій) з росіян, "щоби залучити їх до діалогу". Понад те, Ніколетті навіть називають одним із просувачів інтересів Росії в асамблеї. Приміром, так вважає представник Держдуми Леонід Слуцький, якого цього тижня пропустили до Страсбурга на переговори, навіть призупинивши заради цього запроваджені проти нього санкції.

Виходить якийсь плюралізм думок у межах однієї голови, чи не так?

З одного боку, Ніколетті бореться за повернення росіян і веде спецдіалог про те, як же переконати асамблею виконати їхні вимоги. Але у той самий час – категорично заперечує проти виконання цих вимог.

Та насправді це – традиційна, стандартна позиція захисників росіян.

Точно такої "різновекторної позиції" дотримуються німці, французи, низка інших країн, стверджують джерела ЄвроПравди у переговорній команді.

З їхніх аргументів часом видається, що вони живуть у паралельній реальності.

Думка про те, що зняття санкцій з Росії означатиме її прощення, для західних політиків часом виявляється новиною.

Причому не йдеться про покидьків на кшталт Аграмунта, які просто працювали на росіян, виконували оплачуване політичне замовлення і були готові на все, що скаже "платник" – хай навіть полетіти до Сирії на зустріч з Асадом. Захисниками Росії нині є ті, хто щиро не розуміє, що являє собою нинішня РФ. Вони оцінюють дії Москви за своїм, західним мірилом – мовляв, як би вони самі вчинили на її місці.

"Чому ви кажете, що повернення Росії означатиме, що її пробачили? – щиро перепитує мене Ніколетті. – Ви ж не можете виключати, що буде прогрес у виконанні росіянами рішень асамблеї! Якщо у країни є зобов’язання, вона має їх виконати. І Росії це також стосується".

Представники керівництва українського дипкорпусу у розмовах "не під запис" розповідають також про свої розмови із західними партнерами. Враження – ті самі.

Так, Захід за останні кілька років дуже змінився у розумінні того, що являє собою путінська Росія. Європейці нарешті зрозуміли, що це – противник, що росіяни генерують пропаганду, що вони ведуть гібридну війну тощо... Але часом доводиться пояснювати очевидне. Далі – цитата українського дипломата про його розмову з одним із європейських топ-дипломатів (ми не можемо розкрити імена учасників, але маємо підтвердження, що їхня розмова справді мала місце).

"Я довго переконував колегу в тому, що росіян не можна повертати до ПАРЄ. Аргументів у нас достатньо. Зрештою він погодився і каже: окей, ти мене переконав, але що ти будеш робити з нашими депутатами? Адже з кожним ти так не поговориш!"

Це – справді проблема.

Чимало західних політиків готові на поступки, аби залучити РФ до діалогу. Голос Німеччини у ПАРЄ є дуже важливим, а вони дотримуються саме такої позиції

Але це – точно не привід здаватися.

Понад те, є підстави прогнозувати, що у цьому раунді війни ми виграємо.

Комітет Ніколетті загрузнув у роботі. Вже протягом трьох зустрічей він товче воду в ступі, за цей час позиції сторін жодним чином не зблизилися.

Причому росіяни висувають чіткий ультиматум:

– платити внески до бюджету РЄ вони не будуть, доки їх не повернуть;
– рішень ПАРЄ вони виконувати не будуть, навіть якщо повернуться до Страсбурга;
– ПАРЄ має не просто одноразово зняти з них санкції, а прибрати саме право накладати санкції на національну делегацію.

Проти виконання цього ультиматуму заперечують не лише українці: така перспектива обурює також чимало інших держав Східної та Північної Європи. І вони не погодяться з такою перспективою ані зараз, ані за рік.

Причому самі росіяни вже визнають, що вони не впевнені в успіху переговорів про своє повернення. Річ у тім, що вже в червні Ніколетті, швидше за все, залишить асамблею. Він програв вибори вдома, в Італії, і зберігає посаду досі лише через те, що новий італійський парламент ніяк не сформує новий склад своєї делегації.

А без нього переговори про повернення росіян можуть додатково забуксувати.

І нарешті, навіть в разі програшу в спецкомітеті Україна матиме ще один аргумент. Українські депутати напряму заявляють: якщо Росія знайде "прощення" в ПАРЄ без виконання умов та вимог – роботу в асамблеї припинить Україна.

Адже навіщо працювати в організації, створеній для захисту цінностей, якщо ця організація покаже, що на практиці цінності для неї менш важливі, ніж відновлення сплати російських внесків?

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора