Ключовим елементом глобальної стратегії розвитку Європейського Союзу на найближчі 20 років є залучення дітей до формування державної політики з проблем, які їх стосуються.

Ідеологія цього руху сформульована ще в 1989 році в статті 12 Конвенції ООН про права дитини, де йдеться про права дитини висловлювати свої погляди і про те, що діти – не об'єкт впливу дорослих, а особистості з правом на власну думку і позицію.

Те, що прийнято в будь-якій нормальній родині, де дитину вислухають і почують, переходить на рівень державної політики країн ЄС: дітей заохочують вступати в ефективну комунікацію з політиками, не боятися висловлювати думку про те, яким вони бачать своє життя. Рішення Європарламенту, UNICEF та спільноти дитячих організацій Eurochild заснувати Дитячу раду Європи (ДРЄ) в 2017 році – реалізація цієї стратегії.

Ментально Україна поки ще далека від цього. Хоча ми встигли вскочити в останній вагон цього руху.

Наша організація EDUKIDS в 2014 році почала комунікацію з європейським союзом дитячих організацій Eurochild, який брав участь у заснуванні Дитячої ради Європи. Завдяки цьому нас почули, в 2016 році ми отримали запрошення на конференцію Eurochild в Брюссель "Права дітей мають сенс: Чому Європа повинна інвестувати в дітей", і вперше її учасниками стали діти з України – Євген Суглобов і Ангеліна Касьянова.

І вже за рік, у 2017 році, Україна вперше отримала представництво в ДРЄ.

Але щоб залишатися в ній і далі, потрібно інституційно відповідати критеріям Євросоюзу. В Європі вже дійшли однозначного висновку, що наступна каденція Дитячої ради може бути сформована на базі network-платформи, яка включає дитячі організації, що представляють усі регіони країни. І учасниками цих організацій мають бути діти і дорослі, які працюють безпосередньо з дітьми.

Вже є досвід трьох європейських держав, де дитячі ради створені за таким принципом. Національна дитяча рада (National Eurochild Forum) – виборний орган, куди діти обирають дітей (а не призначаються уповноваженими дорослими). У нього обирають по одній дитині від кожного регіону країни, і потім National Eurochild Forum вибирає представника в Дитячу раду Європи.

Наше членство в Eurochild стало сполучною ланкою для першої участі українських дітей в їхній конференції в 2016 році і виходу на ДРЄ. Але для майбутнього представництва України в Дитячій раді в Україні повинна з'явитися network-платформа, яка увійде в Eurochild вже як спільнота, формуватиме в Україні National Eurochild Forum і висувати представника в ДРЄ.

Ще один важливий момент: у 2019 року буде формуватися нова каденція Дитячої ради Європи. Перша (пробна) каденція почалася в листопаді 2017 року і триватиме два роки.

Якщо до 2019 року цей механізм не буде створено, вікно можливості для участі України в Дитячій раді Європи закриється.

Як мінімум, до 2021 року.

Наша маленька перемога, що українка Ангеліна Касьянова стала членом ДРЄ, все ще не зрозуміла в Україні дуже багатьма дорослими. Не кажучи вже про дітей, які просто не знають, що є такі можливості й інструменти.

Розрив між українським і європейським розумінням ми побачили під час недавнього засідання комітету Верховної ради. Меседжі, які ми намагалися донести про Дитячу раду, геть не збігалися із тим, що озвучили інші доповідачі – що дитячого руху в Україні немає і бути не може. Заявляти подібні речі – це відкочуватися на півстоліття назад, а ми і так відстаємо від прогресивних тенденцій Європейського Союзу.

Психологи акцентують, що у наших дітей є багато можливостей доступу в цифровий світ, які замінюють прямий контакт з іншими людьми, і вони можуть бути асоціальні. В Європі вже зрозуміли, що єдиний спосіб залучити дітей у соціальне життя – це показати, як це модно і класно – бути підлітком з позицією (а також зі знанням англійської мови, яке допоможе донести цю позицію).

Наступного року Європа святкує 30-річний ювілей ухвалення Конвенції про права дитини. І якщо в Україні досі немає дитячого руху, чому б не спитати: а що потрібно зробити, щоб він з'явився? Механізм є, і я висуваю ініціативу створення network-платформи фондів і громадських організацій, що працюють з дітьми. Сподіваюся, що завдяки моїй участі в Eurochild Україна отримає технічні можливості це зробити.

Але запустити систему створення в Україні National Eurochild Forum буде неможливо без державної інформаційної підтримки на рівні Міністерства освіти, Міністерства молоді та спорту, регіональних адміністрацій і шкіл.

Всі українські діти віком до 16 років повинні дізнатися, що у них є така можливість і право голосу. Система виборів дітей від усіх регіонів України в National Eurochild Forum повинна бути відкритою і прозорою.

Європа за нас цю роботу не зробить. ЄС затвердив стратегію, що до кінця 2020-х років в кожній європейській країні має запрацювати National Eurochild Forum.

Кажучи, що Україні це не потрібно, держава заганяє себе в глухий кут.

Якщо ми упустимо ці роки, то станемо неконкурентними і не виростимо покоління, яке в майбутньому зможе стати нашими депутатами в Європарламенті і вести на рівних діалог з європейськими політиками.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора