Кожен сам за себе: Меркель відповіла на ініціативи з реформування ЄС

Дев'ять місяців тому президент Франції Еммануель Макрон розказав у Сорбонні про своє бачення розвитку ЄС.

І тільки тепер федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель зуміла відповісти на ці ініціативи, представивши в інтерв'ю для Frankfurter Allgemeinen Sonntagszeitung свої плани з розвитку Європи.

Якби в драматургічному жанрі існували оцінки, Меркель отримала б "п'ятірку". Вона так довго змушувала Європу чекати своєї відповіді Макрону, що її лише місцями конкретний план дій викликав загальне захоплення.

До того ж Меркель дочекалася потрібного моменту: разом із впровадженням Дональдом Трампом штрафних мит, а також стурбованістю можливістю повторення європейської кризи в Італії її наполегливі заклики до Європи активніше брати долю подальшого розвитку у власні руки не можуть залишити байдужим навіть найзапеклішого члена другого ешелону фракції християнських демократів.

І все ж бачення майбутнього ЄС у Меркель вийшло дещо своєрідним.

Щоправда, вона виступає на захист планів коаліції щодо спільної європейської політики в питанні про біженців та охорону кордонів, так само як і подальших кроків загальноєвропейської політики у сфері зовнішніх відносин і безпеки, а також схиляється до обіцянки підвищити розмір відрахувань Німеччини в бюджет ЄС.

Однак у найгострішому питанні – про реформу єврозони – вона, як і раніше, не готова йти на поступки. Так, перетворення Європейського стабілізаційного механізму (ESM) на Європейський валютний фонд має, на її думку, супроводжуватися чітко обумовленим наданням кредитів, можливістю реструктуризації державних боргів і роллю спостерігача для Європейської комісії.

За цим досить прозоро читається вимога відновлення старої умови в договорі ЄС: про те, що Європейський Союз не несе відповідальності за фінансові зобов'язання своїх країн-членів, дію якої було обмежено із введенням заходів щодо забезпечення фінансової стабільності країн-членів ЄС у зв'язку з європейською борговою кризою.

Це означає, що під час важкої кризи ліквідності кожній державі доводилося б вирішувати свої проблеми самій – концепція, викинута за борт під час кризи європейської ліквідності у зв'язку із загрозою поширення інфекції. Більше того, загроза банкрутства держав, які загрузли в боргах, швидко могла б перерости у надто нервових учасників ринку в побоювання неможливості повернути Європейський валютний союз до колишньої стабільності.

По суті, це означає відмову від універсального інструменту подолання криз.

Однак Меркель, як і раніше, висуває на передній план правила, норми, обмеження і погашення кредитів. Начебто в таких країнах, як Греція чи Італія, і не існує лівих і правих популістів, в підйомі яких до рівня урядів є і заслуга наполегливого ​​курсу Меркель з питання європейських боргових зобов'язань.

Представлені пропозиції щодо реформування валютного союзу далекі від вимог Макрона і навіть Європейської комісії.

Тут нічого не змінює навіть на перший погляд благородна готовність канцлера піти назустріч у питанні нової кредитної лінії в майбутньому Європейському валютному фонді з більш коротким терміном дії.

Жодна держава не погодиться скористатися добровільно цією можливістю, якщо наслідком такого рішення стане реструктуризація боргів і управління національною економічною політикою новим фондом – на зразок трійки в рамках Європейського стабілізаційного механізму.

Особливо зухвалим є тлумачення Меркель інвестиційного бюджету єврозони, передбаченого в коаліційному договорі. Можна було очікувати, що вона не підтримає ідеї французького президента щодо загального бюджету єврозони. Однак Меркель реанімує свою розрекламовану ще в 2013 році ідею зі створення інструменту винагороди за структурні реформи, які сприятимуть конкуренції.

Ідея така: країни-члени ЄС, які справно виконують вимоги щодо гнучкого ринку праці, мінімальної тарифної прив'язки, низьких мінімальних заробітних плат і приватизації пенсійного забезпечення, отримують із загального котла на знак визнання кошти "в розмірі нижньої двозначної мільярдної суми". Інакше кажучи – інвестиційний бюджет покликаний не дати старт автоматично діючому стабілізаційному механізму, а лише обмежитися доповненням до заходів дисциплінарного впливу на користь структурних реформ.

Що це означатиме на практиці?

Криза євро продемонструвала рівень схильності країн єврозони до впливу асиметричних шокових явищ, що неможливо вилікувати ані спільною грошовою політикою, ані нав'язаною всім державам економічною моделлю.

Виходом із ситуації могло б стати створення загального страхового механізму, на зразок тих, які давно і успішно практикуються на національному рівні, наприклад у вигляді страхування на випадок безробіття.

Однак Німеччина в особі Меркель виступає категорично проти створення такого механізму.

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними змінами

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора