Минулого тижня у Ризі закінчилася "Стратком конференція" – щорічна дводенна зустріч фахівців з питань комунікації з держав-членів НАТО та партнерів.

Цього разу вона була виразно інакшою, ніж у попередні роки.

Якщо раніше на кожній панелі всі говорили лише про пропаганду, дезінформацію, Росію, то цього року основними темами переважно були технології, наука, штучний інтелект, нейрофізілогія. 

Дезінформація йде з порядку денного.

Було кілька панелей, присвячених цьому явищу, але воно вже не домінує. За останні роки вже було сказано дуже багато, і усі розмови неминуче приводять європейців до питання: регулювати російську пропаганду законодавчо чи не регулювати? І відповіді у них, на жаль, досі немає.

Забороняти, як це зробила Україна, більшість із них не буде, оскільки такого високого рівня проникнення російського контенту, як у нас, у європейських державах немає.

Яскравий приклад: у Балтійських країнах велику частку аудиторії має "Первый Балтийский канал", маріонетка російського "Первого". Цей канал належить двом громадянам Росії і зареєстрований у Латвії. Але "поки вони не закликають до насилля і державного перевороту, ми не плануємо цей канал регулювати", визнав представник Естонії…

Найоптимістичніший прогноз: пропаганду будуть маркувати. Тобто перед тим як зайти на певний сайт чи увімкнути цифровий канал, користувач отримуватиме попередження, що цей ресурс може містити контент, спрямований на дезінформацію. Однак цей крок, навіть якщо його запровадять, зовсім не обов'язково знизить рівень цікавості до цих медіа. 

"Чи зупинить мене це попередження, якщо я бачу цікавий заголовок і хочу подивитися, що ж там таке? Мабуть, ні", – зізнався один з учасників конференції.

Терміни "war", "warfare" сприймаються зі спротивом і переважно в розмовах з військовими. Урядовцям, дипломатам, науковцям некомфортно оперувати цими словами.

Нас війна змушує мобілізуватися, а пересічний європеєць не відчуває цієї потреби.

Цікаво було послухати логіку представника Нідерландів: "Це або війна, або мир. Ми не маємо чітких інструкцій, що це війна. Відтак це мир. А якщо це мир, тоді не дивно, що багато хто не бачить нічого поганого в тому, аби вести з росіянами справи, наприклад, бізнес".

Попереду всіх у розумінні цього протистояння традиційно був керівник страткому НАТО Марк Лейті.

Він говорив про інформаційне домінування Росії у світі: їх елементарно більше, і вони швидші, оскільки ніяк не прив'язані до журналістських стандартів. Крім того, російські медіа вже давно працюють у парадигмі війни, це їхня відправна точка. Натомість Захід треба розкачувати і роками переконувати, що війна вже триває.

Звідси і парадокс: для того щоб почати діяти, західним країнам потрібно, щоб через їхні кордони пройшли танки або висадився російський десант. В той час як для самого Кремля висадка десанту і танки – це одна з останніх фаз війни, які означають, що попередні – інформаційні – були проведені успішно.

Це – замкнене коло, яке на користь лише Кремлю. 

Цей феномен має і документальне пояснення: на Заході інформаційні операції покликані супроводжувати бойові дії. В Росії ж, згідно з усіма військовими стратегічними документами, вони не залежать від бойових дій і мають проводитися безперервно відносно інших держав.

Говорили також і про феномен фейків.

Дослідники останніх американських виборів стверджують, що спростування фейку не змінює думки споживача про ту чи іншу подію/людину/новину, оскільки в битві правди із вже існуючими переконаннями здебільшого перемагають останні. Тим більше, якщо ці переконання мають соціальну підтримку – друзів, родичів та лідерів думок. А це серйозно ставить під сумнів ефективність існуючої моделі боротьби з фейками.

Умовно кажучи, якщо середньостатичний француз переконаний, що Україна – країна корупції, то скільки б не було спростувань новини про оплату Порошенком зустрічі з Трампом, француз волітиме залишатися при своїй думці.

Окремі країни вже розробляють курси з медіаграмотності для школярів та студентів. Наприклад, Франція, яка також зазнала серйозного впливу Росії під час виборів, от-от запустить таку програму. Хоча тут теж не без питань. Медіаграмотність – це інвестиція в майбутнє. Молоді люди, які навчаться критично мислити, зможуть голосувати за 10-15 років. А як бути із вже існуючими виборцями і їхньою любов’ю до популістів, яких так щедро фінансує Кремль по всій Європі?

Очевидне одне – усі аргументи проти пропаганди давно пролунали.

Якщо хтось за останні п'ять років не зміг зробити логічних висновків, то шансів, що він раптом прозріє, вже небагато.

Однак, попри це, наша сила – в послідовності. Важливо продовжувати тиснути і повторювати наші тези на усіх можливих майданчиках. Інакше не зчуємося, як втратимо так важко зайняті позиції.

Показуючи мінімальний рівень толерантності до російських дій в інформаційному просторі Заходу, ми провокуємо відкат назад. Це вже можна бачити на прикладі Німеччини, де наших зусиль як держави було замало, щоб запобігти її зближенню з Росією останнім часом.

Другий урок, який ми мусимо винести: в довготривалій перспективі тільки потужна культурна та бізнес-дипломатія зможуть вберегти нас від російської пропаганди. Доки нас ніхто не знає – доти про нас легко нав’язати будь-який хибний стереотип. І ніхто не захоче розбиратися, чи багато в нас "фашистів" чи є лише кілька маргіналів зі смолоскипами, якщо ми самі не запропонуємо і не продемонструємо західним партнерам правдивий, але легкий у сприйнятті та привабливий образ України та українців.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора