Катастрофа у Гельсінкі: що думають у США про зустріч Трампа і Путіна
Саміт США-Росія, що відбувся 16 липня у Гельсінкі, складно назвати успішним для господаря Білого дому. Американські ЗМІ та експертна спільнота у понеділок, після завершення прес-конференції двох лідерів, буквально вибухнули критикою на адресу Дональда Трампа, який не відстоював американський інтерес і видавався помітно слабшим за свого російського колегу.
"Європейська правда" переклала матеріал впливового аналітичного центру Atlantic Council з цього приводу. Колонка за авторством Мелінди Герінг зібрала ключові претензії, що звучать до американського лідера з цієї нагоди.
* * * * *
Не будемо "танцювати навколо", скажемо прямо. Дональда Трампа провчили у Гельсінкі.
Президент Владімір Путін виявився відмінним режисером шоу за участі лідера США. Колишній радянський шпигун виявився майстерно підготовленим: він підлещував Трампу за кожної нагоди, і, щоб полегшити прес-конференцію для нього – навіть подарував йому футбольний м'яч зі щойно завершеного чемпіонату світу у Росії.
Та якщо відкласти все це в сторону, стає ясно:
саміт Трамп-Путін став катастрофою для американських інтересів і для того, як світ сприймає Америку.
Хтось із коментаторів назвав це прес-конференцією банальностей, але все було набагато гірше. Правильна фраза – моральна рівноцінність лідерів.
Аналітики передбачали, що все відбудеться саме так. Майкл Макфол, колишній посол США в Росії, зазначав у статті у Washington Post, що Путін, після двох десятиліть у владі, набагато краще за Трампа розуміється у міжнародних справах.
Трамп виглядав як невпевнений у собі молодший партнер Росії, і це не рятувала ані яскрава червона краватка, ані його пози, що мали продемонструвати "людину із владою". Бо коли Трамп отримав мікрофон, він не зміг говорити про щось крім своєї "блискучої президентської кампанії", доводячи, що два роки тому він виграв перегони чесно і справедливо.
Натомість саме Путін – хоч він і видавався нудьгуючим у своїй краватці приглушеного блакитного кольору – першим піднімав питання конкретних країн і конкретних зовнішньополітичних проблем.
Путін не міг бути більш задоволений, аніж він був у Гельсінкі.
Та до справжнього феєрверку на честь Росії дійшло, коли журналіст запитав Трампа, у чому на його думку, винна Росія. Замість того, щоб говорити про втручання РФ в президентські вибори 2016 року в США, про збиття рейсу MH-17 над Україною та загибель 298 безневинних людей у 2014 році, про незаконну анексію Криму, про вторгнення в Грузію, про війну і окупацію Східної України, або про отруєння колишнього шпигуна КДБ у Солсбері – він відповів, що "ми всі винні".
Неможливо більш віддалитися від істини, аніж це зробив Трамп.
А Путін природно заперечив своє втручання у вибори в США, вміло перевівши тему до обговорення на співпраці з Росією.
Трамп, коли його спитали напряму, відмовився сказати, кому він вірить більше – власним спецслужбам чи Путіну. Те, що послідувало далі, не потрапило у заголовки, але стало набагато більш показовою демонстрацією рівня розуміння Трампом сутності вбивчого режиму Путіна. "Я не бачу причин, навіщо це (Росії)", - сказав президент США, заперечивши тим самим висновки американських спецслужб.
Хоча у нього є всі підстави вважати, що це була Росія.
Публічно проголосивши індульгенцію Путіну, Трамп дав йому зелене світло на втручання у майбутні вибори не тільки в США, але і скрізь, де йому заманеться, не побоюючись найменшої конфронтації з господарем Білого дому.
Трамп у Гельсінкі щосили намагався бути примирливим. Перед самітом він написав у Twitter, що США самі винні у поганих американсько-російських відносинах – мовляв, це просто наслідок "безпідставного полювання на відьом". Він неодноразово хвалив Росію за проведення чемпіонату світу з футболу.
За кілька днів до того він публічно нападав на канцлера Німеччини Ангелу Меркель через підтримку нею газопроводу Nord Stream 2 в обхід України, але у Гельсінкі не мав жодних схожих емоцій, хоча його співрозмовником був найбільший прихильник Nord Stream 2.
Але немає лиха без добра.
Нічого радикального не сталося. Трамп нічого не "здав", принаймні під час публічної частини саміту.
Багато хто побоювалися, що Трамп закриє очі на Крим або пообіцяє скасувати санкції США щодо Росії. Він цього не зробив. Політика США щодо Криму залишається незмінною: Крим – це Україна.
При цьому сам Трамп ані словом не згадав Україну під час прес-конференції.
Це за нього зробив Путін, сказавши, що Сполучені Штати повинні підштовхнути Київ до виконання Мінська. Абсолютно ганебно, що Трамп у відповідь промовчав, не відповівши на цю фразу. Адже всі, хто стежать за Україною протягом останніх чотирьох років, знають, що рішення конфлікту на Сході залежить від політичної волі Москви.
Відомо, що Трамп не має репутації читача, але все колись буває вперше. І якщо зараз президент США забажає відкрити книгу, то відмінним варіантом, з чого йому варто буде почати, стане книга його власної співробітниці Фіони Хілл, відповідально за Росію та європейські справи у Раді національної безпеки США.
Її книга, яку варто прочитати Трампу, має назву "Путін: оперативник у Кремлі".
Але наразі президент, схоже, не прагне до самоосвіти.
Републікується з дозволу Atlantic Council / Ukraine Alert
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора
