Усім відомо, що явище міграції виникло давно, і стільки ж, скільки воно існує, існують i проблеми утисків мігрантів, адже вони й до сьогодні залишаються однією з найвразливіших категорій суспільства.

Не є винятком і ситуація з українськими мігрантами, що перебувають за кордоном, у тому числі в країнах Європейського Союзу, і часто можуть стикатися з проявами нетерпимості щодо себе на національному підґрунті, порушенням трудових прав та інших основних прав і свобод тільки тому, що у них інше громадянство, національність та віросповідання. При цьому вони навіть не повною мірою усвідомлюють свої права та механізми їх захисту.

Саме тому наразі як ніколи гостро стоїть питання вивчення зазначеної проблеми та її всебічного висвітлення, у першу чергу з метою підвищення можливості захисту прав наших співвітчизників в інших країнах.

Розпочинаємо саме з дослідження фактів дискримінаційного поводження у країнах ЄС, спираючись на реальні ситуації, що відбувалися з українцями-мігрантами.

У січні 2018 року в польських медіа з’явилося повідомлення про те, що міжнародна компанія Lindab, яка має виробничі потужності під Варшавою, зобов’язала співробітників-українців носити одяг у кольорах національного прапора (жовта сорочка та сині штани). Ситуація із дискримінаційним поділом працівників була підмічена одним із клієнтів фірми, який звернув увагу, що працівники зазначеної компанії мають форму різного кольору залежно від відділу, в якому працюють, але тільки працівники-українці носять синьо-жовту форму (кольору національного прапора!). Вiн повідомив про цей випадок польську антирасистську асоціацію Never Again, яка своєю чергою надала їй широкого розголосу.

Бюрократія чи реальний захист: що дає Україні діалог з ЄС щодо прав людини

"Уявіть, що поляків зобов’язують одягати червоно-білу уніформу, коли вони працюють на фабриці за кордоном", - розповiдав у своєму інтерв’ю газеті Gazeta Stołeczna очевидець подій на фабриці.

І справді, чи можливе таке поводження? Чим керуються працедавці, запроваджуючи такі вимоги? Керівник польського заводу Міхал Вроблевский заперечив усі звинувачення, аргументуючи впровадження зазначеної форми демонструванням рівня знань польської мови робітниками-українцями (точніше - її незнання), і стверджував, що така ідентифікація допомагає самим співробітникам, адже кожен може зразу зрозуміти, що ця людина з України і не знає мови.

Проте польський омбудсмен Адам Боднар із цим не погодився, вважаючи, що запроваджені керівництвом компанії відмінності все-таки можуть містити в собі ознаки незаконної практики дискримінаційного характеру, і його офіс проведе більш детальну перевірку.

Можна сказати, що зазначена ситуація для більшості стала приголомшливою. Проте цілком логічно постає питання: чи дійсно зростає агресія проти українців?

І дійсно, останнім часом все частіше зі ЗМI можна дізнатися про випадки порушень прав українців за кордоном, зокрема у країнах ЄС.

У Чехії громадянам України забороняли вхід на популярну у Празі дискотеку "Лента". В Італії поліція проводила операцію із затримання українських перевізників, штрафуючи їх на 4130 євро за відсутність транспортних ліцензій, які неможливо отримати, адже українським законодавством вони не передбачені.

Проте найгучніші випадки дискримінації стосовно українців останнім часом зустрічаємо саме у Польщі:

- група поляків напала на будинок у Гданську, в якому проживали українські працівники (у тому числі 2 жінки та 2 дитини);

- у місті Сьрода-Великопольська працедавець вивіз та залишив на лавці свою працівницю-українку, в якої на робочому місці стався інсульт, не надавши їй першу допомогу та не викликавши швидку;

- правоохоронці посилили перевірки іноземних працівників (особливо українців, яким з 11 червня 2017 року не потрібні візи для в’їзду до Польщі та ЄС);

- керівництво продуктового супермаркету (м. Барлінек) вивісило табличку з написом про окрему особисту перевірку кожного українця, який зробить покупки у цій крамниці;

- напад на релігійну ходу, організовану Українською греко-католицькою церквою в Перемишлі.

І це, на жаль, далеко не повний перелік так званих "позаштатних ситуацій", що стаються з українцями за кордоном.

Як ми бачимо на сьогоднішній день, зазначену проблему важко не помітити та проігнорувати. Але разом з тим Україною і досі не ведеться систематичне відстеження та облік випадків порушення прав наших співвітчизників за кордоном, адже не всі звертаються за допомогою відразу до посольства чи консульства або навіть і не знають, що певні дії щодо них порушують права.

І саме тому 2018 року уряд вперше під час підготовки до щорічного Діалогу з прав людини між ЄС та Україною за ініціативи Міністерства юстиції України

порушив питання щодо вивчення ситуації з правами українців, якi живуть і працюють у країнах Євросоюзу.

Взагалі в Європейському Союзі є непоодинокими випадки порушення одного з основоположних принципів системи прав людини - а саме заборона дискримінації за ознаками приналежності до певної етнічної групи.

Яскравим прикладом подібного стану речей може бути прецедентна практика однієї з найавторитетніших міжнародних судових установ - Європейського суду з прав людини. Зокрема, рішеннями у справах "Дакір проти Бельгії" , "Молдован та інші проти Румунії" та "Параскева Тодорова проти Болгарії" ЄСПЛ констатував порушення статті 14 (заборона дискримінації) Конвенції прав людини і основоположних свобод, цим самим встановивши, що такі ситуації суперечать основним європейським цінностям, на яких базується європейська спільнота, та підкреслив, що встановлення обмежень за національною ознакою є недопустимим для багатонаціональних суспільств Європи.

Дуже прикрими є факти того, що і стосовно наших співвітчизників у деяких державах також часто дозволяється поводження, яке неможливо навіть уявити по відношенню до громадян країн Євросоюзу. І найчастіше на такі прояви антиукраїнських дій немає належної реакції з боку влади, що ще більше заохочує до їх вчинення.

Своєю чергою експерти зауважують, що останнім часом таку поведінку, зокрема, можна пояснити й антиукраїнською риторикою деяких політиків, у тому числі викликаною резонансом навколо польського закону "Про інститут національної пам’яті", і неприязню частини суспільства до збільшення кількості громадян України за кордоном. Не останню роль у цьому негативному процесі відіграє і значна кількість антиукраїнських публікацій у польських засобах масової інформації, присвячених саме створенню негативного образу українців-мігрантів, які можуть стати загрозою для польського політичного та суспільного життя.

Розглядаючи це питання, треба бути цілком чесними і не забувати про ще один аспект – дії наших співвітчизників, що опиняються у таких ситуаціях, адже у більшості випадків вони про такі порушення не повiдомляють, і це призводить до ще більших порушень.

У чому ж причина замовчування випадків дискримінаційного поводження?

У більшості випадків причина полягає саме у недостатній обізнаності про свої права та механізму їх захисту, адже часто люди, що опиняються в таких ситуаціях, не знають куди звертатися за допомогою і що саме їм потрібно.

Також не варто забувати про страх втратити роботу, адже більшість є саме трудовими мігрантами і розголос порушень з боку їхніх працедавців може призвести до втрати роботи.

І не останню роль відіграє побоювання отримати ще більш негативну реакцію у свiй бiк від суспільства, в якому вони на цей момент перебувають.

Проте все-таки необхідно припинити мовчати, адже не маючи повної інформації про такі випадки, буде важко розробити повний та дієвий механізм захисту порушених прав наших співвітчизників за кордоном.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора