Проекти транскордонної співпраці ЄС: чому вони неефективні в Україні

Програми транскордонної співпраці – один із ключових інструментів підтримки Євросоюзом своїх країн-сусідів.

Ця допомога надається в рамках двох масштабних ініціатив Євросоюзу: Європейського інструменту сусідства та Програми Територіального співробітництва країн Східного партнерства. Ці кошти мають сприяти подоланню спільних викликів, пов’язаних з інтенсивним рухом населення й товарів, гуманітарними та екологічними проблемами.

Наскільки успішно ці проекти реалізуються в Україні?

Наразі для України доступні п'ять програм транскордонної співпраці, які реалізуються в 11 прикордонних областях. 

Для ефективної реалізації програм транскордонної співпраці необхідні дві речі: налагоджені зв’язки між прикордонними регіонами та відповідність пріоритетів цих програм місцевим стратегіями регіонального розвитку.

Загалом регіони України знаходяться в однакових правових умовах для розвитку транскордонної співпраці. Вони прописані в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Державній стратегії регіонального розвитку–2020 та Державній програмі розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки. Та й рівень узгодженості положень цих документів зі стратегіями регіонального розвитку можна вважати задовільним.

З іншого боку, відповідальність за розвиток прикордонних відносин покладається передусім на місцеві органи виконавчої влади. І тут нас очікує неприємний сюрприз:

деякі двосторонні угоди між місцевою владою прикордонних регіонів та територіями країн-сусідів вже втратили свою актуальність (були підписані наприкінці 1990-х) та часто діють лише на папері.

Крім того, транскордонні проекти згадуються у планах реалізації регіональних стратегій лише епізодично. А цілісне бачення транскордонної складової у стратегічному плануванні демонструє наразі тільки Львівська область.

Кадри й досвід

Регіони з тривалим досвідом участі у програмах ЄС приділяють транскордонній співпраці більше уваги у стратегіях регіонального розвитку. А їхні представники місцевої влади, як правило, вже працювали в керівних структурах європейських програм транскордонного співробітництва.

Водночас різна залученість регіональних представників до підготовчого етапу розробки європейських програм призводить до того, що пріоритети розвитку одних областей враховуються повністю, а решти – лише частково.

Залишається незрозумілим, в який момент механізм врахування регіональних інтересів дає збій. Або під час надання пропозицій, або у ході їх врахування у програмах. У будь-якому випадку активність представників місцевих органів влади виступає тут вирішальним чинником.

Водночас надмірний вплив місцевих чиновників створює ризики необ’єктивного оцінювання поданих проектів.

Співфінансування проектів

Наразі регіони України мають розмите бачення особливостей залучення фінансування транскордонних програм ЄС. Причини цього – різні.

З одного боку, це брак досвіду у питаннях фандрайзингу, проблеми з менеджментом залучених коштів та складнощі у пошуку партнерів.

З іншого – регіональні учасники стають заручниками недосконалого середовища кредитування, включаючи обмежені можливості залучити зовнішні фінанси до місцевих бюджетів. Крім того, у рамках програм ЄС не передбачене дофінансування проектів коштом приватних інвестицій, що робить невигідною співпрацю для громадського сектора та бізнесу.

Прозорість

Упорядкований список усіх проектів у регіонах знайти проблематично. А для отримання інформації щодо обсягів співфінансування з місцевих бюджетів необхідні інформаційні запити.

У багатьох регіонах поширений підхід, коли рішення про співфінансування та його обсяги приймається місцевою радою вже після отримання повідомлення про перемогу проекту в конкурсі. Це вносить елемент спонтанності у процес, котрий вимагає ретельного планування, а також створює поле для маневрів на користь приватних інтересів.

Поглиблює вказані проблеми й відсутність повноцінної транскордонної статистики. За цим ускладнюється оцінка розвитку транскордонного співробітництва, аналіз кон’юнктури на транскордонних ринках, проведення науково-дослідних робіт, обґрунтування стратегічного розвитку прикордоння, своєчасне прийняття управлінських рішень.

Відтак прикордонні регіони України втрачають значну частку можливостей, що відкривають програми транскордонної співпраці ЄС.

Вирішення цієї проблеми потребує більше зусиль місцевих стейкхолдерів до транскордонної співпраці, перетворення її на невід’ємний елемент стратегічного планування.

Важливо, щоб місцева влада оперативно надавала пропозиції, що сприятимуть розвитку регіонів, та використовувала усі можливості для їх лобіювання при підготовці транскордонних програм. Тут не обійтися без залучення профільних експертів для надання консультацій, а також обміну досвідом із громадськими організаціями, що мають успішний проектний досвід.

Певні очікування покладаються і на центральні органи виконавчої влади. Це і стимулювання регіонів застосовувати індивідуальний підхід до транскордонної співпраці, і посилення підтримки транскордонних проектів у регіонах, і формування єдиної бази даних проектів та статистичної інформації щодо їх виконання.

Хочеться вірити, що пазл транскордонної співпраці нарешті складеться і кожен євроцент буде використано з максимальною користю для українського суспільства.

Стаття підготовлена на основі аналітичного документа "Синергія програм транскордонного співробітництва та стратегій регіонального розвитку в Україні", створеного за підтримки проекту "Громадська синергія", що фінансується ЄС і виконується Міжнародним фондом "Відродження"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора