Туреччину нагодували обіцянками: Ердоган оголосив завершення фінансової кризи

Попри погані прогнози, турецька ліра після місяця досить серйозної кризи встояла.

Лише 30 днів тому за один долар давали 6,08 ліри, а найстрашніший удар припав на 13 серпня, коли національна валюта досягла курсу 6,88 ліри за долар. Нинішній курс – 6,4 ліри за долар – дозволяє припустити, що пік кризи вже позаду. 

І хоча ринки трохи вгамувалися, Туреччина все одно залишається "під підозрою" як ринок, який потенційно може принести нестабільність до регіону. Міжнародні рейтингові агентства не просто позбавили Туреччину інвестиційного рівня рейтингу, але й віддалили країну від бар’єрного значення, знизивши рейтинг до В+.

Найгірше позаду

Буквально за пару місяців Туреччина разом із кредитними рейтингами інвестиційного рівня втратила довіру нерезидентів, які протягом тривалого часу були джерелом інвестицій до країни, компенсуючи хронічний від’ємний торговельний баланс.

Інвесторів налякали скандали навколо Центрального банку Туреччини, який фактично втратив самостійність. Тривалий час центробанк тримав облікову ставку на низькому рівні, не помічаючи сигналів з боку Федерального резерву та Банку Англії. При цьому відсоткова ставка знаходилась на рівні, нижчому за 10%, в той час як кредити у Туреччині коштували приблизно 14-15% у національній валюті.

Для порятунку ліри центробанку довелось не тільки домовлятися із сусідами, але й збільшувати ставку.

З літа 2018 року її різко підняли до 17,75%, а потім, 13 вересня – вже до 24%.

Зростання ставки більше ніж удвічі менше ніж за півроку призупинило падіння ліри, але, швидше за все, вдарить по економічному зростанню Туреччини.

Показовий момент: напередодні засідання центробанку президент Ердоган висловив публічне невдоволення зависокою ставкою. Але – рідкісний для нинішньої Туреччини випадок – банкіри не лише не прислухалися до побажань "султана" , але й навіть ризикнули зробити навпаки.

Не виключено, що таким чином Анкара намагається продемонструвати незалежність центробанку від виконавчої влади. А водночас цей демарш дозволив Ердогану публічно зняти із себе відповідальність за зниження темпів економічного зростання у майбутньому.

Втім, хитрий політичний крок не додав західним інвесторам віри у Туреччину, і криза у цій країні, незважаючи на спалювання доларів і трощення мобільних телефонів Apple, триває, хоча темпи й далекі від катастрофічних.

Катар-рятівник

Ключовою стратегічною помилкою політичної влади Туреччини була публічна сварка із США. Санкції з боку Штатів, а потім публічні звинувачення всього Заходу у кризі призвели до того, що Туреччина із вірогідністю 90% не зможе отримати допомоги від МВФ.

Втім, як виявилося, той самий Захід (принаймні його європейська частина) все ж долучився до рятування Туреччини. 

По-перше, лірі не дали впасти за відмітку 7,0, оскільки це вже частково загрожувало європейським банкам, які вели свої операції у Туреччині. Як виявилося, рівень участі держави в банківській системі в Туреччині невеликий, найбільша частка припадала на приватні банки і банки з ЄС, а саме на Deutsche Bank (Німеччина), Finansbank (Нідерланди), Societe Generale (Франція), ING Bank (Нідерланди) та HSBC Bank (Велика Британія).

Тому в ЄС були зацікавлені у відсутності катастрофічних наслідків на фінансовому ринку Туреччини. 

По-друге, руку допомоги для спасіння від економічної кризи Туреччині простягнув Катар, з яким у серпні була підписана угода про валютний СВОП на $15 млрд. Слідом за цим, вже у вересні 2018 року, Катар подарував президенту Ердогану літак для перевезення VIP-персон вартістю $0,5 млрд.

Така щедрість де-факто є платою за події, які взяли старт у 2016 році – саме тоді було підписано угоду про будівництво у Катарі військової бази Туреччини. Турецький парламент, навіть не дочекавшися завершення будівництва бази (у жовтні 2018 року), відправив у 2017 році до Катару військових.

Це допомогло трохи розрядити політичну кризу навколо Катару, який загрався із Тегераном, що не сподобалося Саудівській Аравії та ОАЕ. Останні були налаштовані на ізоляцію Катару, у т.ч. економічну, проте втручання Туреччини як члена НАТО фактично залишило Катар в цивілізованому світі.

Вдячні катарці відтермінували економічну кризу в Туреччині.

Що далі?

Тепер президент Ердоган запевняє громадськість, що в Туреччині вже немає кризи. Втім, такий висновок не підтверджується реальним станом економіки.

По-перше, рівень знецінення ліри вже є доведеним фактом. За останній рік курс долара до ліри зріс із 3,74 до 6,25, тобто приблизно на 67%.

Масове спалення доларів дрібних номіналів на вулицях Стамбула суттєво не допомогло курсу, як і патріотичні репортажі по телебаченню. Як і в Україні, простий люд у Туреччині не визначає долю валюти та не може суттєво впливати на валютний курс.

Курс визначає великий бізнес, а от його представники Ердогану не дуже повірили. Центробанку навіть довелося запровадити обов’язковий продаж валютної виручки експортерами з Туреччини – на рівні 80%. І це теж не додало бізнесу довіри до влади.

По-друге, інфляція у Туреччині продовжує зростати. Якщо у квітні це було 10,85% у річному вимірі, у травні – 12,15%, то у червні – вже 15,39%, а у липні – 15,85%. Серпень став зовсім провальним місяцем – інфляція сягнула 17,9%, а найбільший внесок до споживчої інфляції зробили продукти харчування (+20%) та послуги транспорту (+27%). 

Такі процеси можна назвати досить небезпечними для політичної влади Туреччини, оскільки вони призводять до знецінення доходів найбідніших верств населення.

Курс ліри та зростання ставки центробанку сигналізують про те, що економіка Туреччини поки ще хворіє.

У такій ситуації заяви Ердогана про відсутність кризи нагадують сумний епізод з недавньої української історії. Згадайте осінь 2008 року, коли на початку світової фінансової кризи український прем'єр Юлія Тимошенко обіцяла не допустити кризи в Україні. Наслідки цього нам добре відомі – падіння української економіки стало одним із найглибших на континенті. 

А через 10 років президент Туреччини показує, що не проти наступити на українські граблі.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора