"Європейська правда" продовжує публікацію статей та експертних думок про президентську ініціативу щодо зміни Конституції. 

Стаття "Шкоди не буде, користь можлива" дає детальний аналіз того, що насправді змінять, а що не зможуть змінити "євроатлантичні норми" у Конституції. Натомість колонка "ЄС і НАТО на вибори" додає скепсису, зауважуючи, що проект має ознаки передвиборчого, адже зміна Конституції не вплине на курс України без проведення реальних реформ.

До вашої уваги ще один матеріал, який оцінює вплив конституційних змін на законодавче зближення України з ЄС.

* * * * *

Очікувана ініціатива президента – законопроект № 9037 про внесення змін до Конституції щодо стратегічного курсу на членство в Європейському Союзі та НАТО – ризикує залишитись добрим наміром, якщо не змінити підходи до усієї законотворчої діяльності.

Чотири роки з моменту підписання Угоди про асоціацію засвідчили: якісні правові зміни відбувають дуже повільно. Натомість парламент заполонили гори законодавчого спаму, і проблема лише поглиблюється.

Варто розібратися, до якої міри президентський конституційний проект допоможе у вирішенні цієї проблеми, яка перетворилася на справжнє гальмо у просуванні України до ЄС.

Законопроект містить низку новацій, покликаних більш чітко визначити засади руху держави за європейським та євроатлантичним векторами. У преамбулі Конституції проголошується європейська ідентичність українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу.

Також конституційно закріплюється стратегічний курс держави на набуття повноправного членства в ЄС та НАТО. Відповідно, до повноважень парламенту буде належати визначення засад реалізації цього курсу, а уряду – забезпечення його реалізації.

Є два принципових питання.

Чи матимуть ці зміни суттєві наслідки для законодавства? Як вони будуть реалізовані практично?

По-перше, президентські новації не запроваджують чіткий примат європейського права над національним. Тобто і надалі діятиме такий механізм: країна буде поступово впроваджувати у національне законодавство норми права ЄС (директиви, регламенти, настанови тощо).

Це – нормально, адже зазвичай верховенство права ЄС та його пряма дія визначаються вже на етапі вступу певної країни до Євросоюзу, тобто коли створюються конституційні рамки для виконання зобов’язань в рамках членства, планомірної імплементації норм європейського права. Ми ж нині у принципово іншій ситуації. На сьогодні Україна, у разі внесення змін до Конституції, лише закріпить курс на здобуття членства: не йдеться про збільшення переліку міжнародних договорів, зобов’язання України залишаються поки що незмінними. Їх обсяг визначено Угодою про асоціацію з ЄС.

А для того щоби в Україні почали діяти норми права ЄС, слід готувати та в подальшому виконувати закони на основі положень Угоди про асоціацію і, відповідно, актів права ЄС, на які вона посилається.

По-друге, навіть якщо політичний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію і буде проголошений на рівні Конституції, впровадження цих змін на практиці залежатиме від вирішення декількох суто технократичних проблем.

Вище вже згадано, що нині загострюється проблема так званого законодавчого спаму – тобто популістських, відверто антиєвропейських або ж взагалі дивних новацій. Частина з них навіть подається до Ради нібито на виконання вимог Угоди – навіть коли зміст проекту суперечить їй. За час роботи ВР нинішнього скликання у ній вже було зареєстровано понад 9 тисяч законодавчих ініціатив, більшість із яких і є цим спамом.

Ця проблема має очевидну причину – в регламенті Ради немає норм для виокремлення пріоритетних законопроектів, немає фільтрів (наприклад, парламенти європейських країн досить суворо захищаються від подання на розгляд новацій, що суперечать праву ЄС). В результаті євроінтеграційні законопроекти просто "тонуть" у цій навалі.

Із понад 20 євроінтеграційних законопроектів, запланованих до розгляду Верховною радою, з початку 2018 року прийнято лише шість.

Це не той результат, який відображає дух запропонованих змін до Конституції.

До слова, з початку року президент підписав 20 законів, ухвалених ВР. Тобто 30% – це нинішня питома вага євроінтеграційного курсу в законотворчості.

Коли Україна справді візьме курс на повноправне членство України в ЄС та НАТО, нам доведеться в рази підвищити обсяги необхідних законодавчих новел.

По-третє, просуванню до ЄС досі заважало те, що наші міжнародні зобов’язання не завжди відповідають галузевим інтересам.

Суперечність між ними вже не раз ставала публічною. Згадаймо євроінтеграційний закон про стратегічну екологічну оцінку, який був заветований президентом, але згодом, попри спротив аграрного лобі, все ж таки був ухвалений.

Або ж мораторій на експорт лісу – досі немає ані результатів дії мораторію (вирубка лісів не сповільнилася), ані розуміння того, як вирішувати проблему без порушення правил СОТ та ЄС.

Ще один приклад – ініціатива про підтримку національного виробника за допомогою преференцій та інших втрат бюджету, яка, з одного боку, суперечить Угоді про асоціацію, а з іншого – нібито сприяє економічному зростанню.

"Легалісти проти популістів".

Так можна назвати ландшафт українського парламентаризму, на якому розглядатимуть євроінтеграційні зміни до Конституції. І їх ухвалення не змінить цей ландшафт: навіть після того якісні законодавчі новації на шляху України до ЄС гальмуватимуться.

Профілактику та лікування цього наростаючого правового тромбу можна розпочати з невеликих кроків. Наприклад, більш чітко визначити вимоги до подання законопроектів у ВР.

Доцільно зобов’язати кожного автора законодавчої ініціативи самостійно робити висновок на відповідність пропонованих ним новацій Угоді про асоціацію та праву ЄС – це дозволить вивести дискусію з суто політичної риторики на кваліфікований експертний рівень. Відтак депутати та суспільство зможуть побачити, які законопроекти насправді відповідають стратегічних інтересам – вступу до ЄС та НАТО, а які відверто саботують обраний політичний курс.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора