Протягом 10 років Ольгиця Спевець очолювала Раду з питань конкуренції Хорватії, а також урядову делегацію в процесі переговорів щодо вступу Хорватії в Європейський Союз.

Цей досвід вона використовує, працюючи в Проекті технічної допомоги ЄС Антимонопольному комітету України. 

* * * * *

Я почала роботу в антимонопольному відомстві Хорватії в 2003 році, тобто через два роки після підписання Угоди про стабілізацію та асоціацію з ЄС. Це був самий початок реформи — антимонопольне відомство тоді вперше було визначено відповідальним за державну допомогу відповідно до вимог Угоди.

Починати роботу було важко — у нас був мінімум ресурсів та команда з 4 осіб. Першим викликом стало впорядкування заходів підтримки суднобудівної галузі. На той час Хорватія мала п’ять суднобудівних заводів, де працювало 20 тисяч осіб. Всі підприємства галузі повністю залежали від державної підтримки — отримували прямі субсидії, позики під державні гарантії, — проте були економічно неефективними.

Це означало необхідність їх реструктуризації, а також пристосування великих обсягів державної допомоги до нових правил.

Схожа ситуація була в металургійній галузі. Держава володіла двома металургійними комбінатами, які були свого часу приватизовані, але згодом знову повернуті у державну власність. Вони також отримували значні дотації з бюджету і потребували реструктуризації.

Ми не хотіли зашкодити нашій промисловості, позбавивши її допомоги, але ставили собі за мету спрямувати цю допомогу на розвиток та модернізацію, щоб зробити заводи більш конкурентними.

Де буксує євроінтеграція? Дві сфери, в яких уряду варто прискоритися

Іншим викликом була державна допомога на розвиток регіонів, які постраждали від війни (війна Хорватії за незалежність 1991–1995 рр.). Через 8 років після завершення бойових дій у нас ще залишались райони, де відчувались наслідки війни. Уряд запровадив низку ініціатив з підтримки цих регіонів, аби повернути до них людей та оздоровити промисловість.

Втім, Угода про асоціацію з ЄС не передбачала жодних винятків з правил надання державної допомоги підприємствам на таких територіях, і тому ми мали бути уважними, впроваджуючи нову систему і водночас не позбавляючи підприємства доступу до державної підтримки.

Головне — пояснити правила

Дотримання нових правил було для нас важливою справою, але не менш важливим було пояснити чиновникам в міністерствах, громадськості, чому ми переходимо на нові правила і в чому полягають переваги нової системи контролю державної допомоги.

Ми робили це за допомогою різних засобів — організували брифінги для журналістів, вели роз’яснювальну роботу в ЗМІ. Ми пояснювали, що державна допомога — це кошти громадян.

Якщо держава підтримує одну з компаній, це відбувається за рахунок інших підприємств та платників податків. Чи бажають люди підтримувати збиткове підприємство або галузь, навіть якщо вони важливі для уряду? Чи не краще направити ці гроші на розвиток науки, освіти, охорони здоров’я?

Реформа системи державної допомоги — це встановлення чітких правил надання державної підтримки.

Звісно, що додатковий контроль за державними ресурсами до душі далеко не всім чиновникам.

До прийняття закону про державну допомогу жодних правил контролю не було. Кожен міністр, відповідальний за бюджетні асигнування на певний напрям державної політики, міг фінансувати діяльність підприємств без будь-яких додаткових пояснень, часто навіть без чітких юридичних підстав або соціально-економічного обґрунтування.

Тобто гроші витрачались, але ніхто не аналізував доцільність та не відповідав за результати бюджетних витрат. Зрозуміло, що й повідомляти про допомогу, надану підприємствам, теж не було потреби.

Я зустрічалася з державними секретарями, з міністрами, з представниками парламенту. Поволі, в тому числі завдяки підтримці Єврокомісії, нам вдалося переконати їх у необхідності впровадження нових правил, хоча й не обійшлося без гарячих дискусій. У певний момент деякі парламентарі навіть виступали з пропозиціями звільнити мене, але не змогли.

Я ніколи не казала "ні" державній допомозі, а казала "так, але все має бути за правилами". Реформа не позбавить вас доступу до державних ресурсів. Результати реформи показали, що наша позиція була вірною.

Реформи під час кризи

Основний етап реформи системи державної допомоги в Хорватії розпочався майже водночас зі світовою фінансово-економічною кризою.

Напередодні кризи уряд та міністерство економіки вирішили надати державну допомогу для реструктуризації нашої суднобудівної промисловості за власним планом. Ми подивилися на ці плани і зрозуміли, що не можемо схвалити таку допомогу, адже запропоновані варіанти не були належним чином обґрунтовані та не гарантували прибутковості заводів внаслідок реструктуризації.

Для того щоб зробити остаточний висновок, ми попросили Європейську комісію залучити професійних консультантів. Вони за кілька тижнів роботи на заводах переглянули всі виробничі процеси й фінансові результати, підготували звіти, які показали, що запропоновані урядом та правлінням підприємств плани не відповідають стандартам економічної доцільності.

Ми відмовили у наданні держдопомоги, і вже в травні 2008 року уряд прийняв рішення про приватизацію суднобудівних заводів.

Перший тендер було опубліковано у серпні 2008 року, а у вересні світові ринки обвалилися. Попит на продукцію заводів знизився на 40-50%, міжнародні інвестори не поспішали вкладати гроші в ослаблені підприємства.

Де буксує євроінтеграція? Дві сфери, в яких уряду варто прискоритися

Водночас iз цим почалися труднощі в металургійній промисловості — від нас пішов великий інвестор з Польщі, поставивши під загрозу роботу металургійних комбінатів.

Це був вкрай складний час для економіки та випробування для конкуренційного відомства, адже саме тоді вирішувалося, чи можемо ми виконати свої обов’язки та провести реформу системи державної допомоги попри виклики економічної кризи.

Загалом нам це вдалося. Ми знайшли вітчизняних інвесторів для суднобудівних заводів та підготували нові плани реструктуризації, які були схвалені Єврокомісією.

У ході реформи нам довелося приймати ряд важких рішень, наприклад, щодо ліквідації одного з суднобудівних заводів. Однак ці рішення дозволили вижити іншим підприємствам та створити підґрунтя для економічного зростання. Наші верфі отримали держдопомогу на реструктуризацію та інновації, зараз вони розвиваються та створюють конкурентоспроможну продукцію.

Інші галузі, яких торкнулася реформа, після вступу Хорватії в ЄС отримали доступ до фондів Євросоюзу та державну допомогу за новими правилами, в першу чергу — допомогу на розвиток.

Останні три роки ми спостерігаємо економічне зростання в Хорватії.

Нові правила державної допомоги дозволили нам виділяти більше коштів на розвиток малого та середнього бізнесу, особливо в туристичній сфері, а також вкладати в розвиток інноваційних галузей на кшталт розробки програмного забезпечення. Усе це стало можливим завдяки кардинальному перегляду того, як і на що ми витрачаємо державні кошти.

Робота в Україні

Як і в Хорватії, одним з ключових факторів успіху реформи є люди, які працюють над її впровадженням. Зараз команда АМКУ має стати центром поширення досвіду щодо правил державної допомоги, адже для України правила її надання – це абсолютно нова сфера. 

Втім, не варто очікувати миттєвих результатів навіть за умови злагодженої та старанної роботи всіх зацікавлених сторін. Це не революція, а тривалий процес.

Наприклад, лише реструктуризація суднобудівної галузі в Хорватії тривала більше 5 років. Із власного досвіду можу сказати, що перші результати впровадження системи контролю державної допомоги Україна відчує лише за кілька років, коли можна буде визначати дійсний ефект від перерозподілу видатків на розвиток та впровадження нових технологій замість підтримки діяльності збиткових компаній.

Однак вже найближчим часом рішення щодо спрямування бюджетних коштів стануть прозорішими.

Починаючи з цього року АМКУ публікуватиме щорічні звіти про заходи державної допомоги, з яких буде видно, в які галузі та наскільки ефективно держава спрямовує фінансові ресурси. Перший звіт за підсумками 2017 року вже з’явився на сайті Комітету.

Іноді я чую, що реформу держдопомоги буде складно здійснити через війну. Але досвід Хорватії показує, що війна частіше стає приводом нічого не робити, аніж реальною перепоною.

Якщо в умовах війни одна компанія здатна приносити прибуток, а інше підприємство у тій самій галузі є збитковим, навіть отримуючи фінансову допомогу, то річ, мабуть, не у війні, а в неефективному управлінні бізнесом.

Коли систему контролю державної допомоги буде впроваджено, виправляти хибні економічні рішення за рахунок державних коштів стане значно складніше.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора