Леви з підтекстом: як зупинити розгортання нового конфлікту України з Польщею
І без того потужний "історичний" конфлікт між Києвом та Варшавою може отримати ще один вимір – тепер львівський.
Минулого тижня Львівська обласна рада ухвалила резолюцію, в якій вимагає від міської влади та правоохоронних органів усунути скульптури левів з Меморіалу львівських орлят, а також визначити осіб, через яких відбулося "незаконне переміщення скульптур левів і встановлення їх на території Личаківського кладовища".
"Пропольські антиукраїнськи налаштовані особи, замість того, щоб вести конструктивний діалог, намагаються обманом встановити заборонені пам’ятні знаки у Львові", – йдеться у заяві.
У МЗС Польщі відреагували дуже оперативно. Заступник голови міністерства Бартош Ціхоцький, який курує український напрям, заявив, що українська сторона вже отримала офіційне попередження про негативні наслідки у разі, якщо левів справді демонтують.
Отже, що це за скульптури, чим вони важливі та у чому полягає конфлікт?
Фігури двох кам’яних левів – один із ключових елементів польського військового поховання на Личаківському кладовищі, відомого за назвою "Меморіал львівських орлят". Тут, серед інших, поховані поляки, що загинули у боях проти Західно-Української Народної Республіки у 1918-1919 роки.
Масштабний меморіал на цьому місці був збудований у 1920-х роках польською владою і він досі займає помітне місце у польській новітній історії. Невипадково влада Польщі хотіла розмістити зображення Цвинтаря на нових паспортах, чий випуск було приурочено до 100-річчя відновлення державності. (На щастя – під тиском України та інших партнерів – в польському уряді зрештою відмовилися від такого наміру.)
За радянських часів меморіал був зруйнований. Рішення про його відновлення ухвалили майже 20 років тому президенти Леонід Кучма та Александр Квасневський, хоча у Львові вистачало противників цього кроку.
Щоби досягти домовленості, Польща погодилися на поступки щодо елементів меморіалу, здатних образити українців.
Компроміс, зокрема, полягав у тому, що на меморіалі не мало бути польської військової символіки: меча Щербеця (меч польського короля Болеслава Хороброго, затуплений, за легендами, об київські Золоті ворота) та... вже згаданих левів.
Адже леви спиралися на щити з гербами Львова та Польщі із гаслами "Тобі, Польща" та "Завжди вірні". Цей символ, що мав підкреслювати "польськість" Львова, був абсолютно неприйнятний для нинішньої України.
Втім, під час відкриття меморіалу 2005 року (вже за участі президента Віктора Ющенка) виявилося, що цю умову поляки виконали не повністю. Попри домовленості із українською стороною, на меморіалі було присутнє скульптурне зображення Щербеця.
Та щоб не псувати відносини з Варшавою, яку в ті роки вважали адвокатом України в ЄС, Київ погодився залишити скандальне зображення.
А у грудні 2015 року на кладовищі з’являються і скандальні леви, зі щитами – та поки що без напису.
Показова історія: українська сторона відразу заявляла про порушення, але польська відповіла, що, мовляв, має відповідні дозволи від міських чиновників (хоча меморіал через свою важливість був віднесений до управління столицею). Та Київ не поступився. Щойно встановлені фігури левів закрили дерев’яним риштуванням – нібито "для реставрації".
Варто зазначити, що у львівській владі ще на початку "скандалу з левами" говорили про можливість провокацій на меморіалі з метою вбити клин між Польщею та Україною. Але зараз і без закордонних провокаторів місцеві депутати самотужки розбурхали цей скандал до міжнародного рівня.
При цьому момент для загострення стосунків був обраний вкрай невдало.
Вже 11 листопада наш сусід святкуватиме 100-річчя відновлення державності, й новий скандал у цьому контексті буде сприйматися набагато болючіше, аніж раніше.
Нагадаємо, що попередній конфлікт – через український мораторій на проведення пошуково-ексгумаційних робіт на місцях поховань поляків – суттєво ускладнив наші відносини з Польщею. Наприклад, польський прем’єр відмовляється відвідувати Україну до вирішення суперечки з мораторієм. Також це суттєво погіршило співпрацю з кількох ключових для нас напрямків, включаючи рівень міністрів оборони.
Черговий конфлікт здатен суттєво поглибити проблеми у відносинах Києва та Варшави.
З іншого боку, можливості закрити очі і оголосити, що з Цвинтарем орлят все добре, Україна теж не має. Заморожування проблеми не дає можливості її уникнути. А поступка польській стороні у цій суперечці де-факто означатиме легалізацію польського дизайну меморіалу всупереч президентським домовленостям.
Причому навіть формально компромісне рішення – наприклад, розміщення левів із порожніми щитами або з гербами без гасел – також не вирішує проблеми, адже цілком відповідає польській стратегії малих кроків. А тому вже незабаром не варто дивуватися, якщо і гасла теж з’являться – так само, як з’явився спершу меч-Щербець, а потім леви...
Адже якою б незначною ця проблема не видавалася на тлі загальноєвропейських, варто визнати, що це чималий подразник національних почуттів, як мінімум, у Львові.
Тому для Києва це має стати важливим урок на майбутнє – замороження проблеми (як-то заховані під риштуванням скульптури) не вирішує її. Натомість заморожений конфлікт може знову стати актуальним у будь-який момент.
Між тим українська влада ще має шанс вирішити "лев’ячу суперечку" з мінімальними збитками.
Найкращим виходом із ситуації, що склалася, може бути перенесення суперечки у судову площину.
Звичайно, оптимальним було би звернення до міжнародних арбітрів, та за їх відсутності підійде й український суд, навіть за всіх його недоліків.
Адже і українська, і польська сторони для доведення своєї правоти оперують офіційними документами – від дозволів міських чиновників Львова до міжнародних конвенцій із захисту місць поховання.
Перевівши суперечку з політичної площини у судову, ми як мінімум вирішуємо проблему гострої невчасності скандалу, адже рішення буде винесене вже після урочистих святкувань, коли пристрасті дещо спадуть. Зрештою, суд (в ідеалі, звичайно) є цивілізованим способом вирішення стосунків. Це саме те, чого так не вистачає Україні та Польщі.
Та й, будемо щирі, обом столицям набридла нинішня ситуація, коли більше половини часу на всіх українсько-польських перемовинах доводиться витрачати на обговорення політики пам’яті.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора
