Події минулого тижня в Керченській протоці спричинили в Україні сплеск емоцій щодо реакції Заходу або окремих його країн.

Було багато критики стосовно занадто обережної заяви керівниці Європейської служби зовнішньої дії Федеріки Могеріні, яка закликала до стриманості не лише Росію, а й Україну. Була злива позитиву щодо Трампа, який скасував зустріч із Путіним і заявив, що зробив це через російську атаку. Піднялася звідкілясь хвиля сподівань на посилення санкцій ЄС проти Росії та навіть маса "новин" про готовність європейців це зробити.

Україна справді дуже залежить від західних союзників у стримуванні російської агресії. Можливо, саме усвідомлення цієї залежності спричиняє часто надто нервову, надмірно емоційну або інфантильну реакцію.

Варто розуміти, що саме ми хочемо або можемо отримати від тих чи інших зарубіжних партнерів. І слід дивитися ширше: адже війна є лише одним із елементів масштабної кризи, в якій Україна перебуває останні чотири з половиною роки. Інші два великих виклики – корупція та небувала недовіра населення до влади.

Усе разом це несе величезні загрози безпеці та розвиткові країни.

Західна підтримка необхідна Україні стосовно усіх трьох елементів кризи.

Недавно центр "Нова Європа" та фонд "Демократичні ініціативи" провели опитування стосовно того, якої допомоги українці очікують від Євросоюзу та США. З’ясувалося, що від ЄС – насамперед посилення тиску на владу в питанні реформ. Від США – безпекових гарантій для України.

Це досить коректне та раціональне бачення ролі й можливостей двох найпотужніших міжнародних партнерів України. Реформи та розвиток більше справа ЄС, безпека – Сполучених Штатів.

Ролі грунтуються на реальних можливостях союзників. Природною й показовою є різна реакція європейців та американців на агресію Росії в Чорному морі.

Її одноголосно засудив американський Сенат. Скасування президентом Трампом зустрічі з Путіним на саміті "великої двадцятки" стало потужним дипломатичним демаршем – свого роду ляпасом, який привернув увагу до ситуації в усьому світі. Глава держдепартаменту США Помпео пояснив навздогін, що зустріч не відбудеться, поки Росія не звільнить українських моряків.

Водночас для німецького канцлера Ангели Меркель не стало жодних проблем зустрітися з Путіним. Реакція різних держав-членів Євросоюзу на подію часом мало не діаметрально протилежна: Угорщина не помітила російської агресії взагалі, тоді як балтійські держави чи Польща стали на захист України. Втім, дехто в ЄС і просто відмовчався.

Звичайно, публічна міжнародна реакція є лише верхівкою айсберга. Однак у випадку з подіями у Керченській протоці вона вкотре підкреслює різницю в ролях наших партнерів.

Головний союзник України у протидії російській агресії – безумовно, Сполучені Штати. Економічна та військова міць та потужний вплив на решту світу, швидкість ухвалення необхідних рішень, консолідована щодо підтримки України політична еліта: все це та багато іншого робить Вашингтон для нас критично важливим, або ж і незамінним у тому, що стосується безпеки України.

Внесок Євросоюзу в це насамперед і переважно – економічні санкції проти Москви.

Вони справді надзвичайно важливі. Однак уже традиційно немає гарантій продовження їх на наступний піврічний термін в нинішньому обсязі.

Досить популярною в деяких державах ЄС є думка про те, що санкції не справляють жодного впливу на поведінку Путіна – а відтак не мають сенсу, ще й шкодять європейській економіці. Водночас продовження санкцій можливе лише за згоди всіх 28 країн-членів ЄС.

Разом із тим допомога Євросоюзу дуже важлива стосовно інших елементів української кризи: корупції та критично низького рівня довіри українців до влади. Тут уже він незамінний для України.

Корупція підриває і послаблює країну зсередини в умовах зовнішньої агресії. Перешкоджає розвитку, приходу нових технологій та іноземних інвестицій – реальних, а не "кіпрських", які часто є замаскованими українськими. Через недостатню боротьбу з корупцією Україна вже втратила частину міжнародної фінансової допомоги.

Недовіра до влади та державних інституцій означає постійну внутрішню нестабільність та загрозу соціального вибуху. Вона є також однією з причин загрозливої масової еміграції. Покращити ставлення українців до влади та принаймні зменшити корупцію можуть лише реформи та системні зміни – тобто процеси всередині держави.

Євросоюз може цьому сприяти і робить це: політичним тиском, грошима, технічною допомогою.

Уже близько 15 років він є потужним політичним гравцем в Україні – хоч і не всесильним, але здатним впливати. Нині практично немає сфери, до реформування якої не був би причетний ЄС як організація або його держави-члени. Антикорупція, децентралізація, реформа державного управління, енергоефективність, новий виборчий кодекс – Євросоюз тісно залучений до всього цього та інших процесів.

"М’яка сила" ЄС, що спирається на бажання більшості населення щодо вступу до нього, непогано працює в Україні. Значною мірою саме вона спричинила дві революції, коли спочатку Кучма, а потім Янукович збиралися завернути державу до Росії.

Звичайно, немає якогось жорсткого "розмежування повноважень" західних союзників.

Сполучені Штати також до певної міри залучені до реформування. Так само і Євросоюз потенційно здатен відігравати важливішу роль в тому, що стосується безпеки, протидії російській агресії та попередження її посилення.

Та станом на сьогодні все ж можна говорити про умовну спеціалізацію двох головних партнерів. Й оцінювати їхні дії та можливості у критичних ситуаціях варто саме виходячи з цього – а критичні ситуації ще обов’язково будуть.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора