Після довгого дня різноманітних зустрічей у Брюсселі з питань газу - короткий підсумок сьогоднішніх консультацій між Україною, ЄС і Росією щодо майбутнього транспортування газу до ЄС.

Україна виступає з ЄС єдиним фронтом: від 1 січня 2020 року транспортування газу має базуватися на нормах і правилах ЄС.

Для цього оператори газотранспортних систем України і Росії мають укласти контракт про технологічну взаємодію (interconnection agreement) на українсько-російському кордоні, як це передбачено нормами ЄС.

Другий контракт має стосуватися власне послуг транспортування газу. Цей контракт має визначати обсяги газу та період транспортування. Ціну на ці послуги (тарифи) визначить Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - і зробить це на основі європейської методології. Тут у нас так само є консенсус з ЄС.

Марош Шевчович зробив пропозицію і щодо обсягів. Її зарано коментувати, бо питання обсягів залежить від різних сценаріїв розвитку ринку ЄС, у тому числі інфраструктури.

Але пропозиція саме від ЄС і справді, як зазначив Марош, створить гравітацію у тристоронніх переговорах. ЄС представляє сторону попиту газу, інтерес якої в тому, щоб отримати стільки газу, скільки потрібно, і тим маршрутом, який є зручним і найдешевшим для споживачів.

А що на це Росія? Все просто - простіть "Газпрому" його борг, визначений рішенням Стокгольмського арбітражу.

Тоді "Газпром", по-барськи, готовий продовжити дію чинного контракту. Але наступні консультації треба провести у травні (читай - після президентських виборів).

Це майже дослівне цитування російської позиції.

Моя думка очевидна: позицію РФ не можна вважати переговорною і якоюсь альтернативою до пропозиції ЄС.

По-перше, Росія знає, що рішення Стокгольмського арбітражу вже остаточне (незважаючи на поточне його оскарження). Це рішення саме по собі є відновленням балансу між "Газпромом" і "Нафтогазом". Для того щоб завершити цю історію, "Газпром" має просто сплатити свій борг "Нафтогазу". Усе інше - спекуляції і спроби блокування переговорів про майбутній контракт.

По-друге, Україна витратила надто багато зусиль, щоб позбутися газової залежності від РФ, аби так просто повернутися до кабальних договорів, укладених 10 років тому.

По-третє, контракти 2009 року банально не відповідають вимогам українського та європейського законодавства. Старі контракти блокують інтеграцію України до газового ринку ЄС, зокрема унеможливлюють завершення анбандлінгу "Нафтогазу".

І, нарешті, для Росії збереження старих контрактів - це магічна машина часу, коли українські політики марили газовими схемами з "Газпромом" і готові були поступатися державними інтересами заради цього.

Ці часи минули. Тому сьогоднішні заяви РФ просто неактуальні.

Представники РФ свідомі цього, але продовжують свою ірраціональну політику.

Наша ж перевага на сьогодні - впровадження норм ЄС в Україні, завершення реформи газового сектора і взаєморозуміння з ЄС з більшості питань.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора