"Твою державу почули": лист з Європарламенту до героя Небесної сотні

Дорогий друже з України! 

Сьогодні минає рівно п'ять років від того дня, як ти востаннє вийшов із дому – з глибокою вірою в те, що Україні можна повернути свободу, демократію та справедливість.

Саме тому ти пішов того дня не на роботу, а на Майдан Незалежності. Саме тому ти приєднався до своїх однодумців. І ти діяв, ти пішов уперед, не знаючи, що на тебе чекає.

А може, знаючи... але маючи внутрішню готовність боротися до останнього.

Ти мав єдину мету – хотів жити у вільній державі.

В країні, де твої батьки отримують достатню пенсію, діти мають можливість отримати європейську стипендію і за бажання матимуть можливість вільно поїхати навчатися за кордон, куди забажають. А ти – прагнув жити в країні, де можна не платити хабарів і не відчувати тиску влади.

Хоча, можливо, ти просто хотів закінчити навчання, отримати освіту, і все твоє життя було попереду...

Але саме того дня працівники міліції отримали наказ на застосування зброї.

Вони, разом із "тітушками", хотіли залякати тебе, хотіли зламати твою волю, а якщо це не вдасться – то застрелити. І це – лише для того, щоб ти не заважав їм керувати!

...Сморід палених шин, вибухи петард і гранат, літаючі "коктейлі Молотова". Агресія, біль, страх...

Ти йдеш по "іншому" Майдану. Не по тому, де тільки-но минулого літа спокійно прогулювався із друзями. Але це було колись, а зараз – ти знав це – потрібно було боротися. Ти мав тримати оборону.

Тут пролунав постріл... Ти не знав, що все закінчиться саме так...

Я пишу ці рядки, повертаючись ввечері додому після роботи. Я пишу їх Тобі, мій український друже, щоб повідомити – не все закінчилося разом із твоєю загибеллю.

Так, ти заплатив найвищу ціну в ім’я свого народу, але після того Україні вдалося вибороти зміни.

Голосно, на всю Європу, твоя держава повідомила усім, що хоче змін і буде за них боротися.

Її почули.

Сьогодні ми разом працюємо над тим, щоби все, про що ти мріяв, здійснилося. Щоб батьки отримували гідну пенсію, діти могли вільно поїхати на навчання до Європи. І ми вже маємо безвізовий режим!

Кожного дня ми працюємо над впровадженням реформ, які розпочалися декілька років тому.

На жаль, ти не бачиш цього... А можливо, бачиш... десь там, з небес, і підтримуєш Україну. Можливо, ти розчарований, що не все робиться так швидко, як би цього хотілося. Можливо – не так, як ти про це мріяв... Але я вірю, що цей святий час прийде.

Пожертвувавши своїм життям, ти дав віру мільйонам, які живуть сьогодні – в Україні, Європі, в цілому світі.

І за це наша глибока тобі повага. Твоє ім’я завжди пам’ятатимуть!

Тримайся там. Легкого Тобі неба!