Приблизно за місяць новим президентом України стане Володимир Зеленський, і саме він визначатиме зовнішньополітичний курс нашої держави у найближчі роки.

"Європейська правда" продовжує публікувати позицію дипломатів, що увійшли до кола тих, хто радить майбутньому президентові.

Ми вже публікували колонку посла Андрія Веселовського "Як має змінитися дипломатична служба України". Тепер до вашої уваги – текст відомого дипломата Богдана Яременка, що також став частиною "Зе-команди". Редакція "Європейської правди", як і завжди під час публікації авторських колонок, лишає право не погоджуватися з частиною висловлених оцінок. Це стосується і даного тексту.

* * * * *

Розмови про зміну зовнішньополітичного курсу, яка нібито чекає на Україну, стали породженням диявольських виборчих технологій, за якими є лише один кандидат, який пропонує "патріотичний погляд", тож решта пропонуватимуть щось інше, і неодмінно – погане.

Це було неправдою.

Завдання Української держави – забезпечити мир, благополуччя, заможність українській нації. Членство в організаціях і союзах – це не стратегічна мета, а транспорт, що везе за визначеною адресою. Але інтеграція з ЄС і НАТО, поза сумнівом, є найбільш підходящими і адекватними інструментами досягнення основної мети для усього українського народу.

Тож європейська і євроатлантична інтеграція не будуть ставитися під сумнів.

Референдум щодо членства в НАТО і ЄС – це не обіцянка конкретного заходу в конкретний час. У нас немає на сьогодні практичної потреби в таких референдумах, бо Україну ніхто нікуди не приймає і поки що навіть не збирається. Немає і законодавчої бази для такого плебісциту.

Обіцянка референдуму – це обіцянка чути і говорити з тими, хто ще не визначився або проти. І не варто також спекулювати на тому, що декларативні зміни до Конституції України щодо наміру приєднатися до ЄС і НАТО знімають усі питання щодо волі українського народу.

На сьогодні найактуальнішим завданням є забезпечення спадковості зовнішньополітичного курсу на інтеграцію в ЄС і НАТО з одночасним його корегуванням у певних деталях – він має стати прагматичнішим, наступальним, активнішим за рахунок підтримки молоді.

Час конструювати таку багатопартійну всенародну підтримку зовнішньополітичного курсу, щоб на усіх наступних виборах обговорювалось лише питання, як краще (швидше і дешевше) досягнути поставленої мети, а не в чому ця мета полягає.

Це корисно і з точки зору виділення фінансування на заявлену мету. Бо треба говорити чесно:

запровадження європейських чи натівських стандартів – справа дорога.

І якщо процес інтеграції в НАТО ці видатки точно виправдає (навіть якщо ми зрештою не приєднаємось до Альянсу, то принаймні матимемо боєздатне і сумісне з НАТО військо), то з інтеграцією до ЄС, де ми маємо повну відсутність перспектив набуття членства, не так просто.

Українські громадяни (багато з яких виживають на пару тисяч гривень на місяць) повинні розуміти, на що йдуть мільярди, а парламентарі – не сумніваючись, погоджувати відповідні статті державного бюджету.

Звідси мають виходити і законопроекти щодо балансу повноважень між президентом і парламентом у сфері зовнішньої політики.

Якщо парламент доріс до того, щоб "ліцензувати" українських послів, йому потрібно дорости до спільної з президентом і урядом відповідальності за реалізацію зовнішньополітичного курсу. Як мінімум – здійснювати парламентський контроль за якістю його реалізації. Приміром, через звіти українських послів та дипломатів чи повноцінні конференції за участю усього українського дипкорпусу.

Та повернемося до питання, яке непокоїть багатьох: чим зовнішньополітичне "кунг-фу" обраного президента Зеленського відрізнятиметься чи буде краще за "кунг-фу" президента Порошенка?

Для певних висновків достатньо аналізу передвиборчої програми і публічних заяв та коментарів Володимира Зеленського.

Отже, за нового президента є підстави для кількох очікувань

Це – початок нового етапу "мирних переговорів".

Це – те, що при реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію увага буде концентруватися на необхідних внутрішніх змінах замість "лобових атак" із заявами про рік вступу чи подання заявки

Також можна було б очікувати, що поміркованість Володимира Зеленського у деяких питаннях відродження історичної пам’яті та підтримки державної мови (він не заперечує важливість завдань, але заявляє про бажання переглянути деякі інструменти і темпи реалізації відповідних заходів!) відкриє можливості для зняття зайвої напруги у відносинах з деякими сусідами на Заході.

Але тут Володимир Зеленський має значно менше простору для маневру.

Ми знаємо, що через мовні положення закону про освіту Угорщина заблокувала роботу комісії Україна-НАТО на політичному рівні. Україна виконала не всі обіцянки щодо зміни закону "Про освіту". Натомість щойно ухвалений закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" явно не полегшить українській дипломатії діалог з Угорщиною, а відтак – ставить під сумнів можливість розблокування деяких важливих напрямків взаємодії з НАТО.

Зауважте, зовсім не Володимир Зеленський створив неоковирне і непотрібне протиставлення "або мова – або НАТО", а ті, хто одночасно декларують як підтримку руху до Альянсу, так і на розвиток української мови.

Що ж до "мирних переговорів", то заяви Володимира Зеленського свідчать, що він не бажає "наступати на граблі", обіцяючи швидке повернення окупованих територій. Потрібно шукати шляхи вирішення безпекових питань – припинення вогню і кровопролиття, збереження людських життів з обох сторін лінії зіткнення.

Останні рішення РФ і щодо нових обмежень експорту до України, і особливо щодо паспортизації російськими документами жителів ОРДЛО лише підтверджують правильність обраної Зеленським постановки питання.

І хоча припинення вогню сьогодні не видається легким завданням, та давайте визнаємо, що відновлення хоч якоїсь довіри на переговорах без вирішення питань припинення вогню, відведення чи виведення з того боку військ та обміну військовополоненими неможливе.

А як взагалі можна говорити про політичне врегулювання без довіри?

У цьому контексті ситуація стараннями усіх причетних склалась у той спосіб, що швидко змінити інструменти, формати і порядок денний переговорів практично неможливо.

Відтак дипломатам Володимира Зеленського доведеться шукати спосіб трансформації існуючих форматів, а не їх різкої заміни.

Це відкриває можливість для президента Зеленського зберегти основу переговірної команди і переговірної лінії, замінивши політично ангажованих учасників, формалізувавши переговірну команду, ввівши її існування і діяльність в рамки законодавства. Паралельно, у контактах з партнерами на Заході, Володимир Зеленський та його команда шукатимуть підтримку для продовження політики невизнання окупації, продовження і розширення санкцій, а також активно намацуватимуть можливості більш суттєвих змін на цих переговорах та способів досягнення поставленої мети – припинення вогню.

У питанні здійснення євро- та євроатлантично орієнтованих реформ основна проблема президента Зеленського полягає не у формулюванні підходів та програм (стандарти НАТО і ЄС добре відомі, програми існують – просто бери і роби), а у забезпеченні парламентської підтримки цього курсу.

Але це питання ще й внутрішньополітичне – багато залежить від наступних виборів.

За існуючих обставин можна також порадити президенту Зеленському, добираючи кандидата на посаду міністра закордонних справ, враховувати не лише очевидні критерії (професійність/самостійність/керованість, можливість бути затвердженим Верховною радою), але і розуміння ним того, що в умовах війни зовнішньополітичне відомство має усвідомлювати свою функцію сприяти обороні.

Отже, майбутній міністр закордонних справ має розумітися і на безпеці та обороні, і бути готовим вибудувати повну взаємодію та скоординованість із Міністерством оборони та українськими спецслужбами і правоохоронцями.

Враховуючи очікування наших партнерів, що в умовах війни українська дипломатія переграватиме російську і натиском, і ерудованістю – варто подумати про окрему програму "мобілізації" молодих політиків на посади послів. Як наслідок, у перспективі 5-7 років в українську політику повернеться плеяда – кілька десятків ще молодих, але вже зрілих і досвідчених діячів, здатних аналізувати свої політичні дії і з точки зору реакції світу. І тоді, можливо, ми зможемо без критики ззовні уникати протиріч між потребою розвитку української мови та потребою зміцнювати безпеку шляхом реалізації курсу на інтеграцію в НАТО.

Міністерство закордонних справ України на сьогодні не є особливо цінним активом з точки зору формування та реалізації зовнішньої політики. Відновлення спроможностей і ролі МЗС займе роки, незалежно від того, яку модель оберуть президент Зеленський і обраний ним кандидат на посаду міністра закордонних справ – революційні зміни чи еволюцію.

Закладення основ нової дипломатії України (із цим завданням, на жаль, не впорався Петро Порошенко) має полягати не лише у формуванні багатопартійної підтримки курсу, але й докорінній реформі усієї системи управління зовнішньою політикою.

Кадри важливі, але почати потрібно з визначенням цінностей, постановки завдань і вибудовування нових структур.

Визначення демократії, верховенства права, прав людини як ціннісної бази нової зовнішньої політики не лише полегшить розуміння з тими націями, з якими ми шукаємо союзу, але й зніме багато традиційно "складних" для України питань.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора