П'ять років поспіль Україна просить Захід будувати політику щодо нашої держави виходячи із цінностей, а не бізнес-інтересів чи геополітичних домовленостей. Цей підхід надзвичайно важливий для нас, відколи наша держава стикнулися з агресією Росії.

Переважно ми маємо тут успіх.

Жодна держава західного світу не ставить під сумнів, що Крим – це Україна, і жодні стимули, умовляння чи тиск з боку Путіна цього не змінили. Так само всі визнають, що Росія напала на нас на Донбасі. Санкції, нехай зі скрипом, але продовжуються рік від року. Зараз цей аргумент знову набув актуальності: у Раді Європи йдуть активні дискусії про "прощення Росії", тож Україна переконує західних політиків не забувати, що цінності передусім.

Але ми здатні підірвати всі ці зусилля, коли у критично важливих міжнародних питаннях самі починаємо діяти інакше, аніж просимо інших.

На межі перевороту: що відбувається у Молдові та що це означає для України

Саме це може статися у наших відносинах із Молдовою, де Київ старанно закриває очі на принципи і надає перевагу "друзям" та "інтересам".

Та ще сумніше від того, що жертвуючи цінностями на користь розрахунку, наша держава може ще й прорахуватися – та програти двічі.

Спершу – перегляньте список.

Німеччина, Франція та Велика Британія. Польща, Швеція, Фінляндія. Євросоюз як організація від імені усіх інших держав-членів. Швейцарія. А ще – Російська Федерація (її думка не мала би нас цікавити, але вона є у списку, така реальність). І головне – окрему заяву зробила Румунія, другий, крім нас, сусід Молдови та ключовий партнер Кишинева.

Це – перелік держав та організацій, які офіційно заявили про визнання нової коаліції у Молдові та її рішень і тим самим визнали легітимність формування уряду.

України серед них немає.

"Європейська правда" ще в неділю детально розповідала про події у Молдові, яка нині опинилася у ситуації двовладдя. Є старий в.о.прем’єра та уряд, який контролює доступ до урядових будівель – і є новий уряд, що працює радше віртуально. Є парламент, який стара влада вважає розпущеним. І є Конституційний суд, повністю підпорядкований старій владі і здатний за її запитом протягом години скасувати будь-яке рішення нової влади.

З точки зору демократії ситуація у Молдові є доволі очевидною. Настільки очевидною, що навіть у Раді Європи, де зараз проводять юридичний аналіз найрезонансніших рішень КС, публічно кажуть про підтримку нової влади.

Стара влада – тобто Демократична партія (ДПМ), яку в ЄС відкрито називають корумпованою, – відмовляється йти після виборів та чіпляється за владу.

Їм є що втрачати.

Представники старої команди, включаючи неформального "хазяїна Молдови", олігарха та лідера ДПМ Влада Плахотнюка, цілком можуть опинитися на лаві підсудних. Принаймні, їхні опоненти обіцяли це ще під час передвиборчої кампанії і, схоже, налаштовані на це серйозно.

Саме тут – корінь нинішніх подій.

Звідси походить явно безпідставне та неправове рішення про розпуск парламенту. Через це КС перестав навіть удавати, що він є органом конституційної юстиції, та почав штампувати свої рішення, щойно отримував подання від ДПМ, і тим самим додав аргументів своїм противникам, які доводили заполітизованість цього суду.

У підсумку навіть уряд Румунії, який мав дуже тісні та дружні стосунки зі старою владою Молдови, після трьох днів вагань все ж зважився визнати зміну влади у Кишиневі.

Чому те саме не робить Україна?

Найкращу відповідь дав один із посадовців, з якими спілкувалася "Європейська правда":

Плахотнюк, звісно, сучий син, але він – "наш" сучий син.

Стара влада у Молдові останні роки була зручною для Києва. І питання не у корупції і навіть не в давньому знайомстві та спільному бізнес-минулому Плахотнюка та Порошенка (за даними ЄП, останнім часом президент Порошенко доволі скептично відгукувався про неформального "господаря Молдови"). Питання в тому, що Молдова Плахотнюка хоч і була вкрай далекою від демократії, але виявилася як-не-як ефективною у стримуванні Росії.

До певної міри це є правдою. Ротація російських "миротворців" у Придністров’ї за нього припинилася; новинний контент від російського ТБ почали обмежувати; російських медійників та політиків регулярно розвертали у кишинівському аеропорту.

Але є і зворотна сторона. Імідж "борця з росіянами" не заважає телеканалу Плахотнюка Prime ретранслювати позановинний ефір російського пропагандистського "Першого каналу". Зближення Кишинева з Європою вже давно змінилося на віддалення від неї, а сам олігарх ближчим часом може опинитися під санкціями ЄС. Натомість проросійські сили у Молдові штучно підживлювалися, бо Плахотнюку був потрібен яскравий, бажано карикатурний проросійський ворог, який би залякував Захід.

Тобто такий, на тлі якого навіть Плахотнюк виглядав би більш-менш пристойно.

І річ у тім, що цей створений та підживлений ворог Плахотнюка – президент Ігор Додон та де-факто очолювана ним партія соціалістів (ПСРМ) – відтепер є частиною нової влади. Саме соціалісти разом із прозахідним блоком ACUM створили тимчасову коаліцію, отримавши посаду спікера та віцепрем’єра, відповідального за Придністров’я. А одіозність Додона з позиції України так добре відома, що про неї немає сенсу нагадувати знову.

Про це ставлення чудово знають наші партнери, і вони розуміють, що ж саме є причиною нерішучості Києва.

То чому ж я вважаю, що Україні, попри це, все одно варто визнати новопризначений уряд?

Не лише через цінності. Хоча це справді важливо.

Та й Україна виглядає доволі дивно (якщо не ганебно) на тлі інших лідерів регіону, які вже заявили про визнання нової влади. Не зробили цього лише у Туреччині, де є свої "нюанси" у питаннях демократичності виборів, та в США, бо американці, як правило, виходять не з цінностей, а з геополітики. Залишатися у компанії тих, хто толерує атаку на демократію у Молдові – щонайменше дивно. І одного дня, коли ми проситимемо інші держави про підтримку, нам це обов’язково згадають.

Та для тих, хто все ж віддає перевагу не цінностям, а прагматизму в зовнішній політиці, я також маю аргумент: мовчання Києва на підтримку Плахотнюка не допомагає Україні зараз, але зможе призвести до збитків у майбутньому.

Складно сказати, як складеться доля донедавна правлячої Демпартії, але особисто на Плахотнюка з дуже високою імовірністю чекатимуть серйозні проблеми.

"Хазяїн Молдови" спромігся розсваритися з усіма.

В Росії його вважають особистим ворогом: він образив керівництво держави, коли передав до американців дані про "Ландромат", багатомільярдну схему відмивання російських грошей, що до того за домовленостями тихенько проходили через Молдову. В ЄС – годі й говорити. Там нині всерйоз обмірковують можливість запровадити персональні санкцій та арештувати активи одіозного олігарха. Єдині, з ким він намагається підтримувати контакт – це США. Задля цього Кишинів готовий ухвалювати що завгодно, аби лише сподобатися Трампу. Яскравий приклад – несподіване рішення перенести посольство Молдови в Ізраїлі до Єрусалиму, яке "старий уряд" ухвалив на спеціально скликаному терміновому засіданні вже після початку протестів.

Але чи допоможе це головному олігарху Молдови уберегтися від арештів його активів у Європі? Та й чи забезпечить це йому вічну любов у Вашингтоні на тлі всіх подій у Кишиневі? Великий сумнів.

Тому зараз схоже, що ті, хто всупереч цінностям пропонує Україні ставити "на нашого сучого сина" Плахотнюка, насправді ставлять на аутсайдера.

А одночасно – руйнують добрі стосунки України з новою владою Молдови.

Так чи інакше, Молдова зміниться. Процес запущений. Ще невідомо, куди він заведе, чи будуть ці зміни на краще, чи навпаки, але зміни будуть – так склалася ситуація і всередині Молдови, і навколо неї.

І наша держава має можливість стати другом нової влади у Кишиневі. Тим більше, що там – повірте – є виключно позитивне ставлення до Зеленського. Часом настільки позитивне, що заїжджого українця воно здатне здивувати.

І буде дуже шкода не конвертувати цей потенціал у реальну дружбу.

На межі перевороту: що відбувається у Молдові та що це означає для України

Звісно, ми повинні пам’ятати і про ризики.

Ми маємо повторювати у розмовах із молдовськими колегами, що федералізація Молдови за російським сценарієм – це загроза не лише самій Молдові, а й Україні. Так, ACUM вже каже, що не допустить цього сценарію, і треба дякувати їм за таку позицію – але повторити її ніколи не буде зайвим.

Ми також не маємо забувати про слова Додона щодо Криму і вимагати у нього публічної зміни позиції. І те, що Соцпартія увійшла до влади, ситуацію не змінює. Словом, варто робити все те, що спільно рекомендувала група експертів у статті "Промовчати не вийде".

Але щоби розставляти червоні лінії і говорити про свої занепокоєння, потрібні контакти з новим Кишиневом. Потрібне визнання.

За даними "Європейської правди", перший крок вже зроблений. У середу вранці мала відбутися зустріч спецпредставника МЗС (посла з особливих доручень Віктора Крижановського, який напередодні прибув до Кишинева) із прем’єр-міністром за версією парламенту Майєю Санду та з її міністром закордонних прав Ніку Попеску.

Але цього не досить.

Президенту Зеленському варто погодитися на телефонну розмову із Санду. З публічним повідомленням про неї. Тим більше, що в Кишиневі цієї розмови дуже прагнуть.

Україна має бути регіональним лідером не на словах, а на ділі. Ми не стали поспішати з визнанням нової влади – але можемо зробити відразу два кроки вперед, стати першими, хто її привітає.

Звісно, ми можемо цього і не робити. Можемо знову чекати, "доки все закінчиться", і цим підігравати "зручному" Плахотнюку.

І навіть якщо ми будемо не підігравати, а просто дивитися на сусідів з боку в той час, коли вся Європа переймається подіями у Молдові, то нам варто буде чесно визнати: і цінності України, і наш лідерський статус у регіоні є лише красивими словами, не підкріпленими реальними справами.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора