Інтеграція до цифрового ринку ЄС протягом п'яти років - фантастична мета, задекларована президентом.

Але варто не забувати - попередній президент теж говорив про цифровий ринок ЄС, та жодного прогресу за два роки добитися не зміг.

Невдача попереднього президента тим прикріша, що Угода про асоціацію з ЄС охоплює усі елементи цифрового ринку.

На додаток до розділу про електронну комерцію, Угода про асоціацію передбачає інтеграцію у сферах, що складають фундамент цифрового ринку - електронні комунікації, поштові й фінансові послуги (Додаток XVII). Угода містить положення про захист персональних даних, розділ про захист прав споживачів, про захист інтелектуальної власності тощо.

Україна, на жаль, так і не змогла перевести ідею інтеграції у цифровий ринок у практичну площину, попри дуже гарні стартові позиції.

У чому ж проблема? Причина перша - особливості розуміння сутності "цифрового ринку ЄС".

Цифровий ринок ЄС - це регулювання, спрямоване на захист споживача. Суворі вимоги до обробки персональних даних, захист прав споживача, здешевлення вартості товарів, заборона геоблокування тощо. Хоч би якими клієнтоорієнтованими не були українські компанії, для них ці норми можуть бути обтяжливими. З направленістю на дерегулювання запровадження норм ЄС може виглядати як додаткова бюрократизація.

Інтеграція до цифрового ринку ЄС - одночасно й більша конкуренція. І як і в будь-якій торгівлі, ЄС точно просуватиме інтереси своїх компаній.

Найяскравіший приклад - скасування плати за роумінг. Україна звернулась до ЄС з цією ідеєю якраз після скасування оплати всередині Євросоюзу. Не дивно, що оператори з ЄС компенсували втрати на внутрішньому ринку ЄС за рахунок роумінгу з третіх країн, у тому числі з України.

Єврокомісія не могла не відповісти Україні, що скасування плати за роумінг вимагатиме додаткових поступок з боку України. Запізнілість пропозиції обертається додатковим коштом для України та українських компаній. До речі, дурістю є серйозне ставлення до розмов про роумінг у контексті Східного партнерства: синхронізувати роботу над цим питанням з Білоруссю і Азербайджаном - все одно що відкладати до другого пришестя.

Далі виникає питання: чи наші поштові та кур‘єрські оператори готові до роботи за європейськими правилами? Перші спроби оновити законодавство у цій сфері засвідчили, що не так все просто.

Нарешті, інтеграція на цифровому ринку означає сильнішу конкуренцію за українського споживача. Чи готова та ж "Розетка" чи "Модна каста" до більшої конкуренції на нашому внутрішньому ринку, коли доставки з Amazon стануть ще дешевшими і швидшими після інтеграції? Буде дивно, коли інвестори в ці компанії чи спонсоровані ними партії агітуватимуть до сповільнення інтеграції з ЄС.

Є ще один геоекономічний чинник. ЄС змагається зі США і Китаєм за домінування в цифрову епоху. І тут ЄС використовує свою ядерну економічну зброю - регулювання. Іншими словами, ЄС фактично намагається через регулювання цифрової сфери у себе регулювати її глобально.

Можливо, нам, як і США, більш цікаво розвивати інвестиції і підприємництво в цифровій сфері. Відповідно, нам тоді цікавіше менше регулювати цифрову сферу. Тобто йти трохи проти заданого ЄС тренду.

Але я чомусь думаю, що станеться навпаки. Заради глобальної роботи більшість компаній житимуть з дотриманням вимог ЄС.

І тут Україна може допомогти українським компаніям, добиваючись визнання еквівалентності й адекватності національного регулювання з боку ЄС (у цьому здебільшого і полягає інтеграція).

Отже, нам потрібно інтегруватися у цифровий ринок ЄС, але за умови зваженого діалогу з бізнесом.

Причина друга - складність діалогу з ЄС. Незважаючи на швидкий розвиток регулювання цифрового ринку всередині Євросоюзу, у міжнародній площині він лишається доволі інертним. Найновіші угоди ЄС про вільну торгівлю з Канадою та Японією є навіть менш амбітними у цифровий сфері, ніж українська Угода про асоціацію.

На відміну від ЄС, США більш проактивні. В угоді про вільну торгівлю між США, Мексикою і Канадою є низка цікавих новел у розділі про цифрову торгівлю. Українська ж міжнародна торгівля за останні роки деградувала до повного ігнорування усіх послуг - в угодах про вільну торгівлю з Канадою і Ізраїлем йдеться лише про товари.

Відчувається дисонанс. З одного боку, внутрішні правила ЄС мають глобальний вплив. З іншого - у торговельних переговорах щодо цифрової економіки ЄС є доволі інертним.

Ця інертність не в останню чергу вплинула на те, що Євросоюз більше глушив українські ініціативи в цифровій сфері, ніж заохочував.

Утім, проблема - не на боці Єврокомісії, а на боці українського уряду. Адже подібну інертність ЄС в енергетиці вдалося якось подолати і оновити XXVII додаток до Угоди про асоціацію.

Гучні декларації президента про інтеграцію до цифрового ринку ЄС дворічної давнини не достукалися до сердець очільників ЄС. Робота ж на технічному рівні, яку веде уряд, просто не отримує уваги того ж політичного керівництва.

Як наслідок, у проєкті заключної заяви за результатами саміту Україна-ЄС, що відбудеться 8 липня, є згадка про пріоритетність для сторін співпраці у сфері цифрового ринку. Але поки кожна зі сторін вкладає свій (дуже відмінний) зміст в абстрактні слова заключної заяви.

Розірвати це замкнене коло можна лише детально проговоривши питання інтеграції до цифрового ринку Євросоюзу на саміті Україна-ЄС.

Якщо Україні справді вдасться ідея інтеграції до цифрового ринку ЄС, це буде справжня революція в світі міжнародної торгівлі і економіки. Це справді круто і амбітно. І мені дуже хочеться, аби все вдалося.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Текст був вперше опублікований на facebook-сторінці автора та републікується з його дозволу