Ну що, йде епоха. Парламентська асамблея Ради Європи запустила свій Ctrl+Alt+Delete. Російській делегації дозволили повернутись до ПАРЄ. 

Коротко і по суті про те, що є і що, я вважаю, буде далі.

1. Проблема аж зовсім не у самому факті повернення російської делегації до ПАРЄ – це швидше символіка. Дуже неприємна, але символіка. Реальна проблема у тому, що це поштовх до створення нової нормальності у відносинах з РФ.

2. За цю нормальність виступає добра половина, а то й більше європейських країн та політиків. Маємо говорити з ними прямо і відверто – частка відповідальності за занепад Ради Європи лягає на них. Про наслідки для Нормандського формату та Мінського майданчика я вже неодноразово згадував.

Реальні, а не символічні, виклики з’являться ж тоді, коли ці країни та політики намагатимуться вирішувати питання Донбасу і енергетичної незалежності, наприклад газового транзиту, за наш рахунок.

Ми це ризикуємо відчути вже одразу після парламентських виборів.

3. Багато хто підкреслює значення фінансового фактора у поверненні РФ до ПАРЄ. Це суттєво, але не визначально. Не все зводиться до банального захисту фінансових інтересів.

4. Рішення про повернення російської делегації до ПАРЄ було прийняте ДО (!) президентських виборів в Україні. Воно назрівало і було б ухвалено за будь-якого розвитку політичної ситуації в Україні.

Річ не у розподілі відповідальності, яку я, до речі, з себе також не знімаю. Це все не про Порошенка, Зеленського чи когось іншого. Це наша спільна проблема. Добре було б це спільно усвідомити.

Я чудово розумію необхідність у світлі виборчої кампанії заповнювати ефіри та соцмережі. Але це справа чесності і готовності дивитися у вічі викликам, як вони є.

І якщо у цьому питанні ми не можемо бути чесними з собою, як можна бути чесними з виборцями?

5. У нас традиційно спочатку мають вирішити, хто винен, а потім – що робити. Вдячний українській парламентській делегації, вони виклалися по повній. Я не збираюся підштовхувати наших парламентарів до прийняття рішень щодо формату їхньої участі у ПАРЄ. І політично, і емоційно в цій ситуації нам нема чого шукати.

Тому призупинення участі в ПАРЄ – цілком логічний крок. Але не назавжди, аби не віддавати РЄ на поталу Росії та її друзям.

Набагато складніше, власне, з Радою Європи. Це наш юридичний і людський обов’язок – брати участь у її механізмах захисту прав людини. Хоч арсенал цих механізмів далеко не ідеальний, але важливий.

У всьому іншому РЄ втратила нашу довіру, і відновити її буде надзвичайно складно. З лідера зусиль для захисту прав людини організація перетворилась на простого менеджера, причому такого собі.

Тому відкликаємо нашого посла при Раді Європи для консультацій. Стратегія зрозуміла, тактика теж, але доточимо разом.

6. А ще, особливо прикро, що все це сталося за французького головування в РЄ. Бути країною-засновником Нормандського формату і розгортати червону доріжку перед російськими депутатами без виконання РФ жодних з висунутих умов – це, вибачте за мою французьку, повний mauvais ton. Просто тотальний когнітивний дисонанс, який ще відгукнеться всій Європі.

А суто по-людськи мені Раду Європи, усю Європу і навіть кожного окремо з тих, хто голосував за видачу цієї індульгенції російській делегації, дуже шкода. Компроміси з совістю ніколи нічим добрим не закінчуються.