З 10 мільйонів українських мігрантів, які проживають та працюють за кордоном на тимчасовій або постійній основі, на нинішніх виборах проголосувало всього 32,6 тисяч. Таким чином, явка за кордоном стала вдвічі нижчою, ніж на цьогорічних президентських виборах.

За даними ЦВК, серед "закордонних українців" "Європейська солідарність" отримала 29,55% голосів, "Слуга народу" - 28,13%, "Голос" - 19,67%. Якщо трійка фаворитів не дивує, то результати партії Шарія (4,41%) та "Опозиційної платформи - За життя" (3,6%) на закордонному окрузі можуть виглядати безпрецедентними, але ж йдеться у сумі про 2620 виборців.

Втім, ці результати абсолютно не є репрезентативними. В першу чергу – через надзвичайно погану та абсурдну організацію виборів на закордонному окрузі.

Основні проблеми виборів за кордоном – це архаїчні процедури та мала кількість виборчих дільниць (наприклад, на всю Польщу де перебувають мінімум 1 млн виборців, відкрили аж цілих чотири дільниці!).

Багато активістів та лідерів громадських організацій за кордоном вирішили бойкотувати ці дострокові вибори у відповідь на ігнор влади.

Спробуємо розібратися, у чому справа, чому так склалося, хто несе відповідальність та що робити, аби українська влада почула нарешті голос мігрантів, та знищити нарешті це замкнене коло.

Забуті громадяни

Під час своєї промови у виборчому штабі політичної партії "Слуга народу" після оголошення результатів екзит-полу на дострокових парламентських виборах президент Володимир Зеленський подякував "усім українцям, які працювали на всіх дільницях в Україні".

Він просто забув про тих, хто голосував та працював на дільницях за кордоном. Випадковість, скажуть одні, але це просте спостереження симптоматичне.

Українська влада постійно забуває про 10 мільйонів мігрантів, а це третина виборців, яким вона має забезпечити основні конституційні права.

Про архаїчну організацію виборів за кордоном, про дискримінацію конституційного права "обирати та бути обраним" українським громадянам, які проживають та працюють за кордоном на тимчасовій або постійній основі, про проблеми реєстрації за кордоном та про реальні складнощі (відстань, час, гроші, черги тощо) ми вже багато писали раніше й також неодноразово зверталися до різних представників законодавчої та виконавчої влади в Україні.

Після другого туру президентських виборів члени дільничних виборчих комісій закордонного виборчого округу з різних країн та континентів виступили з відкритим зверненням до новообраного президента України щодо внесення законодавчих змін до порядку і правил голосування за кордоном.

На жаль, українська влада проігнорувала всі звернення представників українських мігрантів та міжнародних спостерігачів, які закликали Україну припинити дискримінацію прав українських мігрантів та забезпечити їм конституційне право голосу та повноцінне представництво у Верховній раді.

Підсумки п'яти років звернень та різних намагань "достукатися" до українських політиків дуже невтішні. А тому й не дивно що конституційні права третини українського працездатного населення (що забезпечує 1/8 ВВП України, відправляє 70% волонтерської допомоги на фронт, захищає інтереси держави в глобальній гібридній інформаційній війні) не захищені.

Але питання в тому, чи є тоді майбутнє у такої країні?

Приклади інших країн

Аналіз міжнародної практики та досвід інших країн вказує, що у сучасному глобальному світі розвинуті країни не нехтують своїми громадянами за кордоном та створюють різні механізми для збереження правового зв’язку та для їх залучення у процеси управління державою.

Наприклад, така країна, як Туніс, після революції 2010-2011 років, під час якої діаспора зіграла важливу роль, впровадила представництво для громадян, які проживають за кордоном, надаючи їм 18 з 217 мандатів Національної асамблеї (8,3% від загальної кількості мандатів).

Франція, яка має 2 мільйони громадян за кордоном (мова не йде про заморські володіння Франції, а про тих громадян, що проживають у різних країнах світу), забезпечила їм представництво на рівні 11 депутатів у Національній асамблеї та 12 у Сенаті.

Молдова відкриває 29 виборчих дільниць в одній лише Італії (Україна має там тільки чотири дільниці) й також забезпечила представницьку квоту своїм мігрантам (три мандати).

Аналіз даних країн Ради Європи, які забезпечили представництво мігрантам, показує, що в середньому йдеться про 6% мандатів, що в українських сучасних реаліях означало б 25-30 мандатів для закордонного округу.

У Румунії, через катастрофічну організацію президентських виборів на закордонному окрузі у 2014 році, міністр закордонних справ Тітус Корлецян подав у відставку у відповідь на протести румунської діаспори. Президент Клаус Йоганніс почув та підтримав справедливі вимоги забезпечення нормальних можливостей для голосування громадянам за кордоном, й румунська влада прийняла нову процедуру голосування поштою за кордоном.

Приклад Португалії, країни, яка цінує та розвиває свої зв’язки з громадянами за кордоном, показує, що впровадження простої процедури голосування поштою забезпечує 15-20% голосів по закордонному округу.

У нашому випадку, якби українська влада почула наші рекомендації передбачити можливість голосування поштою за кордоном (така практика давно існує в усіх країнах G7 та у більшості країн ЄС та Ради Європи), ми б мали 1,5-2 млн голосів за кордоном, а не найнижчу явку в історії України!

Робота над помилками

Хто винний у такій ситуації?

Насамперед, лідери парламентських фракцій ВРУ VIII скликання, прем’єр-міністр та експрезидент Петро Порошенко, які так і не забезпечили законодавчі зміни, які б гарантували фундаментальні конституційні права всім українським громадянам.

Втім, частка провини лежить і на новій владі. Нова влада та президент Володимир Зеленський також відверто проігнорували всі наші звернення. "Ідеальний" президент України мав би подати спочатку невідкладний законопроєкт до ВРУ, забезпечити процедуру голосування поштою мігрантам, гарантувати фундаментальні конституційні права всім українським мігрантам – й лише після цього оголосити дострокові вибори.

Лідери нових політичних партій ("Слуга народу" та "Голос") також проігнорували проблему, вони могли забезпечити місця у списках декільком представникам громадських організацій трудових мігрантів та українців за кордоном. Вони цього не зробили й відповідно залишили "за бортом" третину українських виборців, які знов не матимуть жодного представника у ВРУ.

А у ситуації, коли українські ЗМІ та платформи громадських активістів також мовчали, єдиною інституцією, що зайняла адекватну позицію, виявився Комітет виборців України. 

Що необхідно зробити?

Президент Володимир Зеленський має взяти під особистий контроль проблему дискримінації прав українських громадян, що перебувають за кордоном, передбачити механізм представництва та створити офіс роботи з мігрантами (фінансування можна забезпечити у рамках проєктів міжнародної технічної допомоги), який забезпечив би інтеграцію наших українських професіоналів з успішним професійним глобальним досвідом на всіх рівнях державної політики.

Євроінтеграція України неможлива без залучення наших високоосвічених мігрантів, наших глобальних амбасадорів.

Єдине, що "декларативні" звернення (як у своїй промові у день інавгурації або у відео, де президент Володимир Зеленський закликає наших "співвітчизників" за кордоном заохочувати іноземних інвесторів заходити в Україну) потрібно підкріпити конкретними діями.

Хочете модернізації країни - поверніть мігрантів у правове поле держави!

Українська держава може розробити нові асиметричні рішення для забезпечення української експансії на глобальному рівні. Міграційна політика, захист прав українських мігрантів та їх залучення до процесів трансформації держави - один з важливих механізмів євроінтеграції, а трудові мігранти та глобальні українці є потужнім вектором "ментальної модернізації" та глибинної трансформації країни.

Для цього потрібно осучаснити законодавство, замість того щоб знов перекручувати ситуацію "а вони ж там не голосують, за кордоном"...

Питання мігрантів стало ідеологічним маркером ментальності української влади, й спостерігаючи за діями вже нової влади в цій сфері, можно легко зробити висновки щодо її справжніх цілей.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора