До анонсованого остаточного виходу Британії з ЄС залишилося менш ніж два з половиною місяці. З них парламент – головний законодавчий орган країни – працюватиме лише біля 40 днів.

Чому це важливо? Принаймні тому, що саме в руках парламентарів є можливість зупинити Brexit без угоди, до якого Сполучене Королівство рухається все швидше й швидше.

Парламент передусім

Хто у Британії несе вирішальну відповідальність за рішення референдуму 2016 року?

Питання невипадкове, адже стаття 50 Договору про Європейський Союз звучить так: "Будь-яка держава-член уповноважена прийняти рішення про вихід зі складу Союзу відповідно до своїх конституційних процедур". А як всі знають, Британія – одна з небагатьох країн світу, яка не має конституції.

Це й стало передумовою до першого серйозного конфлікту між парламентом та урядом: судовий процес за поданням активістки й філантропки Джини Міллер довів, що остаточне рішення про вихід Сполученого Королівства з ЄС має приймати парламент.

Зрештою, саме через позицію парламенту, який раз за разом не підтримав домовленості "м’якого" Brexit, у відставку була вимушена подати Тереза Мей.

Втім, це аж ніяк не означає, що парламент підтримує ідею "жорсткого" сценарію, який відстоює новий глава уряду Борис Джонсон.

Зокрема, ще до зміни керівництва Консервативної партії в липні 2019 року (а в тому, що переможе Джонсон, сумнівів майже не було) парламентарі побоювалися, що він може просто призупинити діяльність парламенту (офіційний термін для цього – "пророгація"), аби проштовхнути "жорсткий" варіант Brexit.

Тому за тиждень до призначення Джонсона під час голосування за технічний законопроєкт щодо Північної Ірландії до нього було внесено важливу поправку, згідно з якою парламент повинен обов’язково зібратися на засідання, якщо уряд публікує звіт про ситуацію в регіоні. Річ у тім, що там ще з початку 2017 року паралізована робота виконавчого органу, оскільки дві найбільші північноірландські політичні партії – Демократична юніоністська партія та "Шинн Фейн" – не можуть узгодити кандидатів на посаду першого міністра та його заступника (цей обов’язковий баланс влади закладено Страстноп’ятничною угодою 1998 року).

Показово, що за цю поправку, якій опонував тоді ще уряд Терези Мей, проголосувало 17 консерваторів – усупереч вказівкам партії. Ще 30 утрималися під час голосування. Це й зумовило успішний результат голосування.

Будь-що запобігти жорсткому Brexit

Новий виток протистояння уряду Джонсона й парламенту окреслюється вже протягом останніх кількох днів одразу на кількох фронтах.

По-перше, лейбористи на чолі з Джеремі Корбіном обговорюють можливість оголосити вотум недовіри уряду Бориса Джонсона з іншими парламентарями – в тому числі й консерваторами. Нагадаємо, що лише Корбін як формальний лідер опозиції може дати хід цьому процесу. Та вся суть – у нюансах, в яких плутаються навіть авторитетні експерти з англійського права.

У разі успішного голосування має бути задіяний Закон про фіксований термін повноважень парламенту (Fixed-Term Parliament Act, FTPA), згідно з яким одразу після оголошення вотуму недовіри запускається 14-денний термін, протягом якого має бути сформований новий уряд (байдуже, на чолі з Джонсоном чи ні). У протилежному разі прем’єр має звільнитися й оголосити дострокові вибори, але… він може зробити це й не одразу.

Річ у тім, що законодавство Британії зобов’язує відводити на передвиборчу кампанію щонайменше 25 днів. І якщо Джонсон під натиском парламенту оголосить про дострокові вибори, скажімо, в середині жовтня, то вони пройдуть вже після Brexit. А якщо не оголосить взагалі – це буде неконституційний крок, але запобіжників проти нього фактично немає.

Понад те, в британській урядувальній традиції існує домовленість, за якою в період між оголошенням початку виборів та їхніх остаточних результатів чиновники не мають права змінювати поточну політику.

Фактично, в цьому сценарії все залежить від волі Джонсона. А його радник Домінік Каммінгс, якого пам’ятають як архітектора кампанії за вихід із ЄС із використанням технології мікротаргетингу, вже публічно заявив, що уряд не зобов’язаний рахуватися з рішенням парламенту щодо Brexit.

Перша жертва Brexit: чого коштує Британії непоступливість у питанні ірландського кордону

Існує думка, що FTPA можна обійти, якщо парламент проголосує не просто за вотум недовіри, а за закон, де чітко вкаже кандидатуру нового прем’єра і склад уряду "національної єдності" на період урегулювання ситуації з виходом з ЄС.

Інший варіант – це втручання британської королеви в політичний процес. Її заява про розчарування в тутешньому політикумі стала топтемою ЗМІ кілька днів тому. Крім того, якщо Джонсон таки спробує пророгувати парламент, це потребуватиме її формальної згоди.

Але негласна домовленість про невтручання монарха Сполученого Королівства в діяльність влади не порушувалася вже 88 років. І невідомо, чи справді Єлизавета ІІ вирішить порушити її зараз.

Зрештою, парламент може скасувати вже згаданий Закон про сповіщення ЄС про вихід і фактично повернути владу над Brexit собі. Але це повертає Британію аж на початок усього процесу: рішення про введення в дію статті 50 і всі переговори між Лондоном і Брюсселем фактично стануть недійсними – тобто фактично скасовується Brexit як такий.

Минулого року Суд ЄС, до речі, оголосив, що ніщо не заважає Британії скасувати рішення про вихід із ЄС в односторонньому порядку.

Поки що все вказує на те, що чинний склад парламенту має консенсус лише щодо відвернення Brexit без угоди. Тож у разі, якщо йому вдасться зламати опір Джонсона, найімовірнішою виглядає хіба чергова відстрочка виходу і, можливо, дострокові вибори.

Другий напрямок протидії між парламентом і урядом – очікувано судовий.

Та сама група виборців, яка того року виграла вже згаданий Суд ЄС, нині подала заяву до суду в шотландському Единбурзі з метою визнати "незаконним і неконституційним" вихід Британії з Європейського Союзу без угоди. Варто лише зазначити, що в авангарді позовників – нещодавно обрана лідерка Ліберал-демократичної партії Джо Свінсон, яка публічно критикує Джонсона, виступає проти Brexit (офіційно – за ще один референдум) і не приховує своїх прем’єрських амбіцій.

Питання тут лише в тому, чи встигне суд винести рішення – і чи на користь парламентарів – до 31 жовтня. До речі, обрання шотландського суду невипадкове: вони, на відміну від судів в Англії, засідають і в літній період. У перспективі справа про оголошення "жорсткого Brexit" неконституційним може дійти і до Верховного суду.

* * * * *

Коло можливостей британських парламентарів невпинно звужується.

Схоже, відставка Терези Мей нічого не вирішила. А часу на вихід із політичної кризи й запобігання подальшому економічному спаду в Британії лишається все менше.

Можна впевнено говорити, що осінь – ба навіть перша половина вересня – стане вирішальною для долі однієї з найпотужніших країн світу.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора