Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган зробив найбільшу політичну помилку в своєму житті. Саме так оцінив вторгнення в північну Сирію сенатор від Республіканської партії США Ліндсі Грем. І як видно, його слова можуть виявитися пророчими.

На тлі падіння популярності правлячої партії президенту Туреччини була потрібна маленька, але швидка переможна війна.

Варто нагадати, що на місцевих виборах керівна Партія справедливості і розвитку не показала приголомшливого успіху. Опозиційні сили не просто набрали значно більше голосів, ніж хотів би Ердоган, а й взяли владу в ключових містах країни.

А крім того, Анкара хоче відвернути увагу громадян від економічної кризи в країні і показати їм шоу успішного вирішення проблеми сирійського "тероризму".

Вторгнення Туреччини в північну Сирію на підконтрольну курдам територію нібито з метою боротьби з тероризмом і створення контрольованої 32-кілометрової прикордонної зони стало лише початком довгострокового плану турецького президента.

Наступний крок – вже анонсоване переселення до цієї зони сотень тисяч сирійських біженців, що дозволить створити там свого роду сунітський анклав. Такий план може істотно змінити демографічну ситуацію в регіоні, відтіснивши курдів від турецького кордону на 32 км на південь.

Анкара вважає, що таким чином зможе вирішити давню і гостру проблему з турецькими курдами, в тому числі заблокувавши можливість координації їхніх дій зі співвітчизниками з Сирії.

Чи вдався цей план турецького президента? Поки ми бачимо лише докази протилежного.

Військове вторгнення додатково дестабілізує ситуацію в сусідній Сирії, створюючи нове вогнище напруженості прямо під боком у Туреччині.

Більше того, зростає ризик, що тисячі полонених бійців "Ісламської держави" та членів їхніх сімей вирвуться на волю з таборів військовополонених – і такі випадки вже є.

А це означає ризик відродження ІДІЛ.

Такі дії Туреччини не тільки можуть звести нанівець усі зусилля антиіділівської коаліції, збільшивши потік сирійських біженців, але й створити нові ризики в сфері безпеки для Іраку й самої Туреччини.

Туреччина також створює напруженість у відносинах з іракськими та іранськими курдами, не кажучи вже про Робочу партію Курдистану в Туреччині.

Анкара може недооцінити військовий досвід курдів, які вже вісім років беруть участь у сирійській громадянській війні, мають досвід розгрому ІДІЛ і отримали тепер підтримку від Башара Асада і Дамаска, збройні сили якого теж мають солідний бойовий досвід, і підтримуються Москвою, Тегераном, а також такими шиїтськими воєнізованими організаціями, як Хезболла.

Міністерство закордонних справ Сирії охарактеризувало турецьку операцію на північному сході Сирії як брутальне порушення резолюції Ради Безпеки ООН і порушення суверенітету й територіальної недоторканності Сирії. У Дамаску також заявили, що готові протистояти турецькому вторгненню.

Критично ставиться до цієї військової операції і Тегеран, що стоїть за режимом Асада. Не підтримує Анкару і Саудівська Аравія, ще один великий гравець на Близькому Сході.

І нарешті, Туреччина підриває свої ж відносини як з ЄС, так і з партнерами по НАТО, насамперед зі Сполученими Штатами.

Реакція Вашингтона не забарилася. І якщо вірити заявам Дональда Трампа і низки американських політиків, пакет санкцій, що США запроваджують проти Анкари, буде по-справжньому болючим, особливо з огляду на те, що Анкара і раніше мала проблеми з економікою.

Розкритикували вторгнення і в Європі, хоча тут позиції країн розділилися. Наприклад, німецький уряд вирішив зупинити видачу дозволів на експорт озброєнь до Туреччини. Норвегія, наприклад, теж піддала критиці військову операцію Туреччини на півночі Сирії, але не підтримує ідею щодо призупинення членства цієї країни в НАТО.

У такій ситуації Анкара не знайшла нічого кращого, як піднімати ставки, наприклад, погрожуючи ЄС відкрити кордон для мільйонів сирійських біженців.

Саме тому запланована Ердоганом переможна війна може обернутися зовнішньополітичним фіаско, ставши каталізатором курдського сепаратизму.

Найбільшу вигоду із ситуації, що склалася, може мати РФ, посиливши свою роль на Близькому Сході. Невипадково Владімір Путін запросив Ердогана відвідати Москву для обговорення сирійської проблеми.

Мабуть, останнім шансом уникнути такого сценарію може стати візит до Анкари американської делегації в особі віцепрезидента США Майка Пенса і держсекретаря Майка Помпео. Їхнє завдання – умовити Анкару зупинити військові дії в північно-східній Сирії.

А тому вже найближчим часом ми дізнаємося, чи здатні аргументи США переважити амбіції турецького президента і, цілком можливо, карт-бланш, отриманий від РФ.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора