Відмова фракції "Слуга народу" розглядати законопроєкт про засади державної політики у сфері європейської інтеграції викликала гостре обурення в опозиції.

Раніше ЄвроПравда публікувала критичний текст представників фракції "Європейська солідарність", які вбачають у такому кроці більшості бажання де-факто відмовитися від курсу на вступ до ЄС.

Тепер надаємо можливість представникам "Слуги народу" пояснити логіку своїх дій. 

* * * * *

Вже досить тривалий час в Україні ведеться дискусія про те, як має здійснюватися політика стосовно євроінтеграції, а також про те, яку саме роль треба відводити комітету Верховної Ради з питань інтеграції з Європейським Союзом.

Гальмування євроінтеграції: чому "Слуги народу" блокують механізми руху України до ЄС?

Наразі ця дискусія загострилася в результаті того, що було зареєстровано законопроєкт №1206, який фактично запровадить жорстку централізовану модель роботи комітету.

За оцінками депутатів фракції "Слуга народу", це може призвести до низки негативних наслідків. Саме тому з'явилася альтернативна точка зору, згідно з якою треба сфокусуватися на обговорюванні моделей роботи комітету перед реєстрацією відповідного законопроєкту. 

Крім того, нещодавно головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України дало негативний висновок на законопроєкт №1206. Це викликало незадоволення у представників фракції "Європейська солідарність", які почали стверджувати, що монобільшість таким чином де-факто відмовляється від курсу на вступ до ЄС. Це твердження є не зовсім правильним, саме тому наразі я хочу роз'яснити, які шляхи пропонує команда "Слуги народу", і до яких європейських практик ми схиляємося.

Питання функціонування парламентського євроінтеграційного комітету складається наразі з двох компонентів, які є концептуальними.

Перше – це те, яка модель може бути застосована для роботи комітету, а друге – яку саме функцію він повинен виконувати.

Якщо мислити глобально, спочатку ми повинні зробити крок назад і говорити про моделі, а не про норми, адже ті норми, які зараз закладені у законопроєкт №1206, пропонують саме ту модель, яка не зовсім приймається більшістю.

Є низка досліджень стосовно інструментів, які використовують у країнах Центрально-Східної Європи, автором одного з яких є Даріус Жеруоліс – колишній очільник урядового офісу євроінтеграції в Литві.

Він говорить про те, що наразі існують дві моделі – централізована і децентралізована.

Централізована передбачає той факт, що всі процеси є повністю сконцентровані в євроінтеграційному комітеті, він є відповідальним за розробку законопроєктів і саме він є тим самим "двигуном". При цьому в рамках цієї моделі секторальні комітети не відіграють майже ніякої ролі.

Друга – децентралізована модель – якраз і є в нас зараз, а також функціонує в країнах Центрально-Східної Європи. При розробці законопроєктів провідну роль відіграють секторальні комітети, а євроінтеграційний комітет фактично слідкує за всіма процесами.

В принципі, як показує практика, ніде немає централізованої моделі, де-факто все йде через децентралізовану. Маю тверде переконання, що це є правильним рішенням, тому що коли ми говоримо про політику – policy cycle, – ми беремо будь-яку сферу, чи то енергетику, чи то транспорт, і наближаємо законодавство в рамках того, як ми бачимо всю галузь, а всю галузь може бачити тільки конкретний секторальний комітет.

І буде правильним, якщо саме секторальний комітет спільно з євроінтеграційним буде "вмонтовувати" європейські норми в конкретну сферу життєдіяльності держави. Тому в питанні вибору моделі краще зупинитися на децентралізованій моделі, яка є в нашій країні зараз.

Друге питання – це функція, яку буде відігравати євроінтеграційний комітет. Яку обираємо ми? Політичну, наглядову, контролюючу чи законотворчу?

Все-таки, озираючись на Польщу та Литву, можемо сказати, що в практиці цих країн комітет виконував більш наглядову функцію, оскільки всі законопроєкти розробляв урядовий офіс з євроінтеграційних питань.

У нас він є, і краще наразі підсилювати його спроможність, а не дублювати функції. А для євроінтеграційного комітету залишити наглядову та політичну – комунікацію з Європарламентом, контроль за процесом наближення законодавства, комунікацію з секторальними комітетами. 

А що нам натомість пропонує законопроєкт №1206? Жорстку централізовану модель, в рамках якої абсолютно все контролював би євроінтеграційний комітет.

У зв'язку з тим постає логічне питання: а чи зможе він це все зробити?

Зараз ми працюємо у системі, де законотворчу функцію відіграють секторальні комітети, і, на мою думку, першим ризиком після ухвалення цього законопроєкту може стати саме зупинка всього наявного процесу.

По-друге, краще наразі визначитися із моделлю та перейняти практику Польщі й Литви, де в євроінтеграційні комітети входили члени інших секторальних комітетів.

Це є дуже правильним рішенням – думати про те, як досягти синергії з іншими комітетами, а не починати відкрите протистояння з ними. Для того щоб визначитись із моделлю, нам необхідно створити робочу групу, до якої залучити представників представництва ЄС в Україні, Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, експертного середовища та представників інших фракцій.

Робота в такій синергії дасть нам змогу визначитись із чіткими елементами моделі, і вже на основі неї можна буде приступати до законопроєкту.

Якщо ми хочемо досягти ефективного результату, то я бачу тільки такий шлях – шлях, який враховує контекст, позиції різних сторін і не буде створювати нам додаткових проблем.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора