Іноді доводиться чути, нібито Україна винесла питання Криму за дужки своїх дипломатичних зусиль. Мовляв, зараз пріоритетним завданням є відновлення роботи Нормандського формату та врегулювання ситуації на Донбасі, а кримське питання "не на часі".

Це – неправда.

Дійсно, президент, МЗС, Міністерство оборони, міжнародні партнери нині докладають максимум зусиль, щоби пришвидшити відновлення миру на Сході України.

Але боротьбу за Крим ніхто не припиняв.

Ба більше, це було б порушенням прямих доручень політичного керівництва країни. Свіжий доказ цього – указ президента від 8 листопада "Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави", в якому протидія спробам РФ легітимізувати анексію Криму визначається як одне з пріоритетних завдань. 

Ми маємо в активі також свіжу перемогу.

Тиждень тому Міжнародний суд ООН став на сторону України, визнавши, що він має повноваження розглянути порушення Росією норм конвенцій про заборону расової дискримінації на Кримському півострові, а також про фінансування тероризму. І хоча про рішення у цій справі по суті говорити зарано (попереду  роки кропіткої роботи в Суді), та можна без перебільшення говорити, що першу битву в Гаазькому суді Україна виграла.

Ба більше, цього тижня на "кримському фронті" планується черговий дипломатичний наступ. У ньому Україну підтримають десятки міжнародних партнерів з Європи, Північної Америки, і не тільки.

14 листопада Третій комітет Генасамблеї ООН розгляне підготовлений українською стороною оновлений проєкт резолюції "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна". 

Хочу нагадати, що Україна вже зафіксувала в ГА ООН, що Російська Федерація є державою, яка окупувала частину української території. Нам вдалося об’єднати світову спільноту задля посилення тиску на Росію та виконання нею своїх міжнародно-правових зобов’язань як держави-окупанта. З минулого року ситуація знаходиться в безпосередньому полі зору Генерального секретаря ООН.

Завдяки схваленим раніше резолюціям, для переважної більшості держав світу не виникає сумнівів щодо протиправних дій Кремля в окупованому Криму. 

На жаль, за минулий рік ситуація в Криму не поліпшилася.

Політика придушення основоположних прав і свобод людини залишається сумною реальністю для жителів півострова. У зоні особливого ризику опинилися ті, хто наважується висловлюватися проти окупації. Вважаємо, що ООН має безкомпромісно реагувати на таку загрозливу тенденцію. 

Проєкт рішення, який представить ввечері за Києвом українська делегація в штаб-квартирі ООН, містить низку важливих нових аспектів щодо протидії російській окупації. Про них детальніше нижче.

1. Визначення агресії

"Закріпити за постійним членом Ради Безпеки в офіційному документі ООН статус держави-агресора – майже неможливе завдання" – закидали українським дипломатам у процесі підготовки тексту резолюції. 

Ми хочемо довести, що це не лише можливо, але й необхідно. 

У проєкті вперше серед документів, які затверджуються Генасамблеєю ООН, згадується поняття "агресії" стосовно дій РФ у Криму. Далі йде контрольний постріл – положення про те, що отримання території або іншої переваги внаслідок агресії не може та не буде вважатися законним. 

Іншими словами: РФ може скільки завгодно розповідати історії про "історичні референдуми", "угоди про приєднання" та "новий російський регіон", але відповідь ООН буде однозначною: злодій не може набути права власності на те, що він раніше вкрав.

Фактично Генеральна Асамблея ООН підкреслить абсурдність "інтеграції" Криму до російської конституції. 

2. Зміна демографічної ситуації в Криму

Україна вже давно говорить про те, що з метою легітимізації спроби анексії АР Крим та Севастополя Москва вдалася до переселення туди лояльного їй російського населення. Від 2014 до 2018 року на півострів "понаїхали" не менше 140 тисяч росіян. У кількісному показнику це склало понад 5% приросту населення. І це тільки задекларована офіційна статистика. Реальні цифри можуть бути більшими в рази.

Переселення державою-окупантом населення на окуповані нею території є воєнним злочином.

Політика переселення забороняється міжнародним гуманітарним правом, зокрема IV Женевською конвенцією. Ця норма, зокрема, була розроблена після Другої світової війни. Дуже показовим є те, що цією політикою Росія прагне відродити у наші дні гіркі сторінки світової історії. 

П’ять пунктів резолюції вимагають від Російської Федерації припинити політику зміни демографічної ситуації в тимчасово окупованому Криму, насамперед шляхом переселення туди великої кількості людей з Російської Федерації, а також створення умов, що унеможливлюють подальше проживання і змушують інші категорії осіб залишити окуповані території.

3. Захист затриманих українців 

У Кремлі продовжують застосовувати маніпулятивне національне законодавство про боротьбу з тероризмом для обмеження прав людини в Криму. "Терористична діяльність" стала чи не основною підставою для арешту громадянських активістів, які критикують політику окупаційної влади. На практиці ж справи проти цих людей просто фабрикують.

У зв’язку із цим документ засуджує масове затримання активістів та захисників прав людини на основі звинувачень у підтримці тероризму, зокрема представників громадянської ініціативи "Кримська солідарність", які фіксують грубі порушення прав людини та надають допомогу родинам тих, кого переслідує окупаційна влада. Привернення уваги до долі конкретних осіб або організацій змушує тоталітарний режим двічі подумати перед тим, як чинити свавілля. 

Резолюція також засуджує і вимагає припинити переслідування та звільнити осіб, затриманих за висловлювання думок до початку окупації, зокрема у коментарях до публікацій в соціальних мережах.

Сувора реальність "русского мира" – саджати за ґрати за пости в фейсбуку.

Окремо робиться наголос на продовженні практики призову мешканців окупованого Криму до збройних сил РФ та кримінального переслідування тих, хто відмовляється від служби в лавах держави-окупанта. Зрозуміти призовників з Криму неважко – існують високі шанси, що саме їх відправлять реалізовувати російські авантюри на полі бою в Сирії.

Та головне, що після звільнення Росією 7 вересня 2019 року низки українських політичних в’язнів актуальність питання подальшого звільнення усіх незаконно затриманих громадян України не знімається. У документі міститься вимога не тільки негайно звільнити українських бранців, але й забезпечити їхнє безпечне повернення на Батьківщину.

4. Міжнародна адвокація 

Будемо відверті, над звільненням українських політв’язнів працювала не лише Україна, але й наші міжнародні партнери, яким ми за це вдячні.

Усі ми пам’ятаємо публічні акції, листи-підтримки, телефонні розмови та інші демарші по всьому світу на підтримку Сенцова, Балуха, Кольченка тощо. Разом ці заходи забезпечили синергію, що дозволила вирвати наших людей з російських пазурів.

Ми хочемо, щоби така міжнародна адвокація набула обрисів постійного інструменту, допоки не буде звільнений останній незаконно затриманий українець.

Саме тому в проєкті резолюції передбачений заклик до міжнародної спільноти продовжити викриття порушень РФ прав людини як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях. 

5. Нове в діяльності ООН

Як вже згадувалося вище, торішня "кримська" резолюція Генасамблеї зобов’язала генерального секретаря ООН тримати ситуацію з правами людини в тимчасово окупованому Криму в особистому полі зору. У вересні вийшла доповідь генсека, деякі положення з якої були відображені в оновленому проєкті української резолюції.

Нинішній документ просить генсекретаря ООН продовжити моніторинг ситуації в Криму та внести пропозиції щодо подальших дій на 44-й сесії Ради ООН з прав людини (червень 2020 р.) та 75-й сесії Генеральної Асамблеї (вересень 2020 р.).

Чому це не "спортивний інтерес"

У пересічних читачів може виникнути резонне запитання: навіщо схвалювати в ООН резолюції, які Росія все одно не виконує?

Адже вже є п’ять офіційних документів ООН (резолюція про територіальну цілісність України 2014 року, три правозахисні резолюції 2016-2018 років, а також резолюція про проблему мілітаризації Криму та частин Чорного та Азовського морів 2018 року), а український півострів досі під російською окупацією.

Тут нагадаю, що двох з трьох бранців, яких поіменно згадали в минулорічній резолюції (Сенцов та Балух), РФ звільнила. 

Але крім того, відповідь буде наступна: без повної доказової бази неможливо притягнути до відповідальності за злочин.

Тому Україна продовжить фіксувати протиправну діяльність РФ та використовувати ці резолюції, зокрема для просування наших позовів у міжнародних судах. Будемо реалістами, в умовах окупації зараз основним дипломатичним інструментом захисту прав людини на півострові є міжнародний тиск. Це дуже добре розуміють у Москві, адже п’ятий рік поспіль не допускають на півострів місію ООН з моніторингу за правами людини. Та наші співвітчизники мусять розуміти, що вони не залишилися на самоті з репресивною машиною.

Схвалені раніше українські ініціативи заклали підґрунтя для кристалізації міжнародної політики щодо невизнання спроби анексії. І йдеться не лише про коректне позначення мапи України в публічному просторі, але й про накладення санкцій та відмову від будь-яких контактів із представниками окупаційної влади.

Тому дуже сподіваюся, що й зараз наш проєкт підтримають у Третьому комітеті. Далі, за процедурою, його розглянуть на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН в грудні. Після цього резолюція набуде чинності та доповнить арсенал політичних інструментів деокупації української території.

Хочу запевнити, що неприємні сюрпризи для Кремля на цьому не закінчаться.

Ближчим часом ми продовжимо боротьбу на іншому напрямку "кримського фронту" – безпековому. 

Але про це – трохи згодом.