Що можна вважати початком нових економічних відносин між Україною та ЄС?

Тимчасове застосування Розділу IV Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в частині поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі запрацювало із 1 січня 2016 року. А вже з 1 вересня 2017 року Угода про асоціацію між Україною та ЄС набрала чинності в повному обсязі.

Та все ж "нульовою" точку відліку нової торговельної парадигми для України можна вважати 2013 рік – останній рік "старої" торгівлі. Адже з 3 квітня 2014 року запрацював режим автономних торговельних преференцій ЄС для України, який діяв до початку застосування Розділу IV УА.

Виходить, вже майже шість років Україна живе в умовах вільної торгівлі з ЄС.

Що змінилося за цей час, в першу чергу – в аграрній сфері? Перша за все, на 13% зріс аграрний товарообіг з ЄС – з $7,6 млрд у 2013 році до $8,5 млрд у минулому.

Загалом за ці роки країни ЄС тільки посилили свої позиції у рейтингу найбільших споживачів української агарної продукції. Їхня частка у загальних поставках збільшилась з 26 до 33%. При цьому наші експортні поставки в ЄС за цей період збільшилися більш ніж на третину – з $4,5 млрд до $6,1 млрд.

Серед основних позитивних факторів дії ЗВТ слід виділити:

- Диверсифікація ринків збуту;

- Розширення кола експортерів та товарної номенклатури;

- Адаптація до європейських стандартів та вимог до якості харчових товарів;

- Репутаційні надбання.

Базою українського експорту до ЄС традиційно є велика четвірка товарів сировинного характеру та неповного виробничого циклу: зернові та олійні культури, рослинні олії, шроти. Нині ситуація зберігається, сукупні експортні поставки за цими товарними групами збільшились на $1,1 млрд та досягали позначки у $5,1 млрд.

Водночас якщо у 2013 році частка сировинного агроекспорту займала 89% загального обсягу, то у 2018 році – 82%.

Це свідчить про зростання попиту і на інші українські товари, причому обсяги їхніх поставок ростуть швидше. Серед яскравих прикладів варто виділити такі:

- М'ясо птиці – $233,2 млн (2018 рік) проти $1,1 млн (2013 рік);

- Цукор та вироби з нього – $68,9 млн проти $29,2 млн;

- Шоколадні вироби – $47,1 млн проти $19,5 млн;

- Мед – $78,3 млн проти $41,8 млн;

- Вершкове масло – $17,1 млн проти $0,01 млн;

- Овочева група – $92,3 млн проти $22,8 млн;

- Фруктова група – $152,9 млн проти $82,5 млн;

- Яйця – $12,4 проти $0,001 млн.

Це далеко не повний перелік, але він дає уявлення про масштаб тренду та підтверджує тезу: "Провідні позиції на ринках сировини – підґрунтя для просування готової продукції!". Українська продукція уже сьогодні присутня на європейському ринку "в кожному чорничному пирозі" та "в кожній запеченій курці" на рівні інгредієнтної або фуражної складових.

Затребуваність окремих товарів підкреслюється швидкістю вибирання європейських квот по меду, яблучному соку, цукру, томатній пасті. Вони закінчуються вже в перші місяці року.

Водночас існує ціла група товарних позицій, які через певні причини, в тому числі через незавершеність процедур погодження ветеринарних сертифікатів тощо, зовсім не використовуються. Включення їх до переліку преференційних торговельних позицій справляє враження незбалансованості переговорної позиції при укладанні базової угоди.

При перегляді це має бути обов’язково враховано, підходи повинні бути зваженими та прагматичними. І це питання заслуговує на детальний розгляд, що планую зробити у наступних публікаціях.

Що ж стосується поставки агарної продукції з країн ЄС до України, то за період з 2013 по 2018 роки маємо зниження з $3,1 млрд до $2,4 млрд.

Серед причин можна назвати як зниження рівня життя та купівельної спроможності в Україні, так і процеси імпортозаміщення. Проте якщо подивитися на статистику за останні чотири роки, з 2015 по 2018-й, то варто відзначити тенденцію збільшення імпорту з $1,5 млрд до $2,4 млрд.

У будь-якому разі, дана ситуація потребує ширшого погляду. Україна – вагомий виробник сільськогосподарської продукції у світі, при цьому з низькою базою матеріально-технічного забезпечення вітчизняного виробництва. В більшості випадків техніка, добрива, засоби захисту рослин – імпортні.

Водночас ЄС – потужний виробник та експортер технологій, обладнання та продукції хімічної промисловості. Зовнішні поставки даних видів продукції в Україну з ЄС за вказаний період збільшились на близько $600 млн. Тобто зберігається певний торговельний паритет.

Разом із тим на фоні збільшення обсягів експорту аграрної продукції Україна, на жаль, не відчула значних інвестицій з боку європейських партнерів. Навіть протягом 2018 року європейські інвестиції у сільське господарство України скоротились на $17 млн.

Справа не лише у складному інвестиційному кліматі всередині країни, але й у перспективності діяльності. Наразі відсутні приклади європейського бізнесу в Україні, який працює з дотриманням відповідності європейським вимогам і який постачає власну продукцію на європейський ринок.

Кожна європейська компанія, виробляючи продукцію в Україні, стикається зі складнощами в реалізації власної продукції на ринку ЄС.

Найбільш яскравими є приклади молочної продукції та насіння.

Тому, знову повертаючись до питання перегляду Угоди у 2021 році, Україні варто більше уваги приділити забезпеченню поглиблення економічної інтеграції та взаємодії, що дало б змогу європейським інвестиціям в агропродовольчий сектор повноцінно втілити принцип "європейські технології + українська продукція = нові ринки та обопільна вигода".

Подальша еволюція DCFTA має забезпечити не тільки розвиток двосторонньої торгівлі. Ми вже знаходимося на тому рівні, коли готові для впровадження системної економічної інтеграції з європейським співтовариством. Наші українські компанії мають отримати такі ж права і обов'язки, як і європейські компанії на європейському ринку.

Наразі з обов’язками все більш-менш зрозуміло, а от з правами та відповідним захистом прав – тут Україна як держава мала би ще докласти зусиль.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора