Завдяки вимогам Угоди про асоціацію Україна впровадила європейське законодавство про державну допомогу.

Це означає, що держава не може просто так взяти і підтримати компанію, що перебуває у фінансовій кризі - потрібно спершу погодити це з Антимонопольним комітетом.

Як відбувається таке погодження у країнах ЄС та чи ефективно працюють подібні правила в Україні?

Сектор-банкрут

Стаханівські стрибки радянської України не зробили країну першою серед перших, але породили бездонний державний протекціонізм сумнівно корисних промислових гігантів.

Тому сьогодні Кривий Ріг, наприклад, має напіврозвалений фундамент гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. А з кінця 1990-х маємо щорічні 24 млн грн бюджетних витрат на підтримку виживання комбінату та стабільний збиток від його існування у 7,5 млн грн тільки на 2018 рік.

Тріо хімічної галузі - АТ "Одеський припортовий завод", ДП "Укрхімтрансаміак", ДП "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" - загалом у мінусі на 0,5 млрд грн. Гумова рукавичка "Укроборонпрому" з його компаніями взагалі на регулярній основі живе за рахунок "прощення" боргів перед соцфондами, списання сум за тепло, світло та воду. Оборонний гігант об'єднує приблизно 130 компаній, і не вся їхня продукція – військового призначення. Але державні індульгенції за окремим законом про питання заборгованості від грудня 2014 зі змінами у 2018-му мають практично всі компанії цього концерну.

А ще уряд практикує вливання бюджетних коштів у нежиттєздатні компанії, що роками страждають у судових санаціях і, може, й хотіли б вмерти – та не дають.

Минулого року Кабінет міністрів задля недопущення банкрутства підтримав як мінімум на 4,5 млн грн "Урядовий кур'єр". Потім тільки у 2018-му погашав 9 млн грн кредиторки Національної кінематеки України, яка, між іншим, перебуває у стані банкрутства з 2015 року.

У державний сектор в Україні постійно, практично насильницьким способом вдихають життя, прикладаючи до хворих місць державних компаній фінансову підтримку, списання заборгованості, звільнення від сплати податків, обов'язкових зборів тощо. Це не спрацьовує, і наступного року органи влади фінансують ще і ще, а компанії прямують на дно.

Таке лікування державними програмами підтримки існує задля всілякого виконання державними компаніями стратегічних цілей та суспільно важливих функцій.

А приватні компанії свої хворі місця лікують самі, хоч і вони мають право на державну підтримку. Якщо допросяться…

Коли і як рятують в Євросоюзі?

Рятують рідко і неохоче, тому що в Євросоюзі такий вид допомоги вважається найбільш шкідливим для конкуренції. ЄС живе за принципом: виживе найсильніший у конкурентному відборі.

Тому в ЄС якщо і наважуються витягати когось за вуха на світ божий, то роблять це за правилами державної допомоги на відновлення платоспроможності та реструктуризацію компаній.

Правила порятунку кажуть, що не кожне неплатоспроможне нещастя можна залишати на плаву, і забороняють допомагати компаніям, які працюють менше трьох років, та компаніям вугільної і металургійної галузей. Для певних галузей та фінансових установ є свої особливі умови порятунку.

На державну допомогу для виживання можуть розраховувати компанії у поганому фінансовому стані з низьким кредитним рейтингом, з втратою більшої частини статутного капіталу, з відкритою справою про банкрутство, з малим прибутком та величезною кредиторською заборгованістю.

Бо не всякий стан є скрутним і не кожне бажання компанії відновитися має фінансуватися державним коштом.

І тільки після доведення Єврокомісії скрутного становища та почне вирішувати – жити компанії за державні ресурси чи ні.

Для цього комісія перевірить умови надання державної підтримки за загальним і спеціальними критеріями сумісності державної допомоги для конкуренції.

Остаточно комісія визначиться з дозволом після аналізу спеціальних критеріїв для кожного виду допомоги на порятунок, яку бідолага-компанія хоче отримати – чи просто виправити свій фінансовий стан, чи їй потрібна радикальна реструктуризація. А може, і те, й інше.

Для початку держава може тимчасово підтримати компанію на плаву до шести місяців, але виключно державними кредитами та гарантіями з прийнятною платою державі за користування такою допомогою.

Єврокомісія вважає, що цього часу має вистачити, аби відновитися, скласти глобальний і довгостроковий план виходу з кризи або прийняти рішення про ліквідацію.

Якщо після закінчення часу на відновлення платоспроможності компанія відчує сили далі боротися за своє виживання і доведе Єврокомісії реальність мрій у плані реструктуризації, є шанс отримати допомогу на це. А якщо енергія до життя буде геть відсутня – держава допоможе ліквідуватися.

У плані довгострокового життя надавач та отримувач допомоги повинні довести комісії, що вона недаремно дозволяє вкладати державні ресурси, бо компанія після реструктуризації стане стовідсотково прибутковою.

У плані виходу з кризи потрібно чесно зізнатися у своїх помилкових управлінських рішеннях, які затягли компанію у прірву, показати відмови приватних інвесторів у допомозі, спрогнозувати наслідки ненадання державної допомоги, запевнити стратегічну значимість для ринку і не малювати оптимістичне припущення відсутності у майбутньому форс-мажорних обставин, пообіцяти не купувати нові компанії у процесі виходу із кризи, а залучати нових інвесторів, і не хвалитися отриманими державними ресурсами.

Наприклад, Єврокомісія досі шукає відповіді на питання щодо здатності плану реструктуризації Compania Nationala a Uraniului SA в Румунії забезпечити конкурентоспроможне життя компанії з мінімальним впливом на конкуренцію.

Інколи Єврокомісія корегує плани реструктуризації і дописує окремі додаткові умови надання державної допомоги, а потім ще й вимагає звіти про виконання плану реструктуризації.

В обох випадках надання допомоги на відновлення і реструктуризацію буде обмеженим, і правила державної допомоги забороняють стовідсоткове фінансування одужання компаній.

Максимальний розмір державної допомоги на відновлення платоспроможності буде дорівнювати обсягу фінансування, необхідного для підтримки поточної діяльності компанії до пів року, та розраховується надавачами за окремою формулою.

Для реструктуризації держава може надати до 75% від необхідного фінансування, а інші витрати між собою повинні поділити акціонери.

Ба більше, наступну державну допомогу на реструктуризацію у більшості випадків неможливо отримати раніше, ніж через 10 років.

А ще Єврокомісія може прийняти рішення про повернення виплаченої допомоги як несумісної. Наприклад, подібне рішення нещодавно було винесене проти румунської компанії Oltchim, яка буде вимушена повернути 334 млн євро державного фінансування.

* * * * *

А що в Україні? Правила допустимості державної допомоги на відновлення платоспроможності і реструктуризацію в Україні існують, а от рішень Антимонопольного комітету про визнання такої допомоги допустимою для конкуренції не було. 

Антимонопольний комітет якось, розглядаючи справу про державну допомогу, помітив скрутний стан компаній з видобутку вугілля і вказав на це в рішенні.

Але резолютивною частиною рішення комітету стало визнання "державного оздоровлення державних вугледобувних підприємств" дозволеною державною допомогою з рекомендацією Міненерго змінити умови підтримки.

До речі, за правилами ЄС взагалі заборонено надавати державну допомогу вугільникам, окрім як на закриття діяльності.

Ще одна принципова різниця - українські приватні компанії також мають право на державну підтримку для відновлення або благородної смерті у випадку, коли трапилася халепа і кредитори стоять у черзі.

І сміливо можуть висувати претензії АМКУ щодо витрачання державного ресурсу винятково на порятунок державних компаній.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора