На початку лютого в США розпочинається виборча процедура визначення єдиного кандидата від Демократичної партії на загальнонаціональних виборах у листопаді цього року.

Соціологічні опитування показують, що прогресивний демократ Берні Сандерс є одним із головних претендентів на єдиного кандидата від демократів.

І хоча настрої виборців, як свідчать опитування, є мінливими, можна говорити про те, що Сандерс та його соціально-економічна програма на рівних конкурують із демократом-центристом Джо Байденом, якого прийнято вважати лідером цих перегонів. 

Наразі опитування про голосування в Каліфорнії 3 березня свідчать про перемогу Сандерса, й така сама ситуація у Нью-Гемпширі та Неваді. У штаті Айова, де єдиного кандидата визначать уже 3 лютого, опитування вказують на щільну конкуренцію між Сандерсом та Байденом. А в нещодавньому загальнонаціональному опитуванні Сандерс випередив Байдена.

Мета цієї статті – пояснити, чому програма Сандерса популярна та чому вона має значення, зокрема, для України.

США як суспільство задають моду на нові тенденції, які вони створюють самі або першими запозичують у когось зовні. Це стосується не лише сучасних технологічних чи фінансових трендів, а й суспільно-економічних та інтелектуальних тенденцій. Останні дві є вкрай важливими й змістовнішими за перші дві (хоча, безумовно, не можуть існувати без перших).

Суспільно-економічні тенденції є результатом певних ідей, що їх продукують конкретні люди у відповідь на певні соціальні процеси. Ці ідеї можуть бути як прогресивними, так і консервативними. Вони можуть не витримати випробування часом – або ж тривати роками.

Такі ідеї в США обговорюють у жорсткій (часто-густо жорстокій) інтелектуальній боротьбі. Далі вони набувають поширення й пробивають собі дорогу в суспільстві через демократичні вибори, які своєю чергою теж відбуваються у запеклій, часто брудній та жорстокій боротьбі.

Пройшовши це сито боротьби, ідеї розлітаються по різних куточках світу й досягають України. На початку їх підхоплює хтось з ентузіастів та підприємливих осіб, але з плином часу, може, й непомітно для загалу, вони так чи інакше стають нормою.

Нині в Україні, за моїми спостереженнями, не бракує висвітлення виборчої кампанії США 2020 року. Хіба що недостатньо уваги до економічних ідей та економічних парадигм, які формують різні економічні школи в США. Адже саме вони подають свої напрацювання кандидатам.

Українські автори, що вдаються до аналізу передвиборчих програм кандидатів у президенти США, згадують про Сандерса з характеристиками на кшталт "популіст", "майже комуніст" або просто "комуніст" (правда, остання цитата від колумніста, який розпочинає свою колонку з твердження "90% людей – ідіоти"). Такий спрощений підхід межує з ідеологічно заангажованим аналізом. 

Тому, на мою думку, аудиторія в Україні заслуговує на пояснення програми Берні Сандерса, адже за популярністю він конкурує з іменитими демократами на кшталт Гілларі Клінтон, з якою він змагався на рівних і перемагав на минулих праймеріз Демократичної партії у 2016 році, чи тепер із Джо Байденом.

Отже, що відрізняє його програму від інших?

Сандерс пропонує американському суспільству такі заходи, як безоплатна медицина (Medicare for All), безкоштовне навчання у коледжі (tuition-free college), програму гарантованого робочого місця (jobs guarantee), новий економічний курс, спрямований на збереження довкілля (Green New Deal), списання студентських боргів (student debt cancelation), здешевлення вартості ліків, приборкання впливу корпорацій та зменшення розриву в зарплатах між топ-менеджерами й найманими працівниками та між іншими групами громадян за статтю, расою тощо.

Його опоненти та певні коментатори, яких називають "авторитетними експертами", стверджують, що це нечувані кроки і що на них "немає грошей". Але чому ж громадяни не дослуховуються до "авторитетних експертів" та вперто підтримують виборчі кампанії Сандерса (принаймні, останні дві: у 2016 та 2020 роках)?

Базова річ у тому, що фінансова криза, яка сталася в США 10 років тому, завдала найболючішого удару по добробуту більшості громадян із часів Великої депресії на початку 1930-х.

І відновлення понині не відбулося.

Про це свідчить кількість людей, котрі зневірилися знайти роботу й статистично кваліфікуються поза робочою силою країни. Найбільш вразливою категорією населення від останньої кризи виявилися білі чоловіки працездатного віку, що втратили спочатку робоче місце, а згодом і надію знайти нову роботу. Відтак зросли рівні вживання наркотиків та смертність. 

Виявилося також, що у середнього американця немає заначок на чорний день.

Крім того, погіршилась якість робочих місць: економіка створила сектори, де робочі місця – це здебільшого фриланс та "гіг" (з англійської приблизно перекладається як низькоякісна робота, що потребує мінімальної кваліфікації, наприклад, уміння їздити на велосипеді). 

Серйозніший аналіз ринку праці в США показує, що, попри твердження "авторитетних експертів" про досягнення повної зайнятості, в економіці є ще значний резерв із повернення людей з категорії зневірених, яких трактують поза робочою силою, до категорії тих, хто знову шукає роботу.

І, безумовно, гострою для суспільства стала проблема нерівності, її у США усвідомлюють чимраз більше пересічних громадян. Фундаментально економіка змінилася кілька поколінь тому. Тепер від економічного зростання країни виграють переважно найзаможніші родини, так званий 1%. Саме вони отримують найбільший зиск або фінансовий дохід від економічного зростання.

Усі інші, або 99% громадян, отримують невизначеність із доходами через ризик безробіття. І що важливо – раніше такого не було.

Інша соціальна еволюція серед громадян країни проявилася у ставленні до фінансового сектора.

Як наслідок, дедалі більше громадян піддають сумніву стале сприйняття діяльності приватного фінансового сектора та його взаємозв’язку з федеральним урядом, включно з місцевим центральним банком (у США це Федеральна резервна система, ФРС). 

Отже, найголовніша відмінність програми Берні Сандерса полягає в тому, що вона:

- пропонує практичні кроки щодо зміцнення суспільства (зменшення нерівності та відновлення справжніх можливостей до здійснення американської мрії), де добробут багатьох родин виявився вразливим до фінансової кризи 10 років тому, відлуння якої відчувається й досі;

- базується на прискіпливому розумінні, як працює сучасна грошова система країни та які економічні вади їй притаманні.

Ці пропозиції суттєво відрізняються від запропонованих заходів інших кандидатів, що їх прийнято вважати центристами, серед яких і Джо Байден, і навіть Елізабет Воррен.

Демократи-центристи базують свої пропозиції на застарілій економічній парадигмі (її ще називають економічним мейнстримом). Вона намагається адаптуватися до нових умов, але є інертною й через це консервативною (схильною до збереження сталих суспільних відносин, негативні наслідки яких описано вище). А економічна парадигма Сандерса прогресивна – тобто така, що рухає суспільство до нового суспільного контракту: єдність через ремонт усталених економічних процесів.

Провідні представники з кола економічних експертів та сучасної економічної науки – вищезгаданий мейнстрим – довели свою безпорадність. На Заході загалом, й не лише у США, докорінно переоцінюються методи аналізу економіки та особливо системи грошей.

Наведу лише один приклад із багатьох. Мій колишній керівник у глобальному аналітичному відділі голландського банку ING, де я працював у 2005-2008 роках, Марк Кліффе, у вересні 2019 року написав статтю "Чого економістам слід іще навчитися". Ця стаття, очевидно, була написана на десяту річницю колапсу банку Lehman Brothers і переходу фінансової кризи у круте піке глобального масштабу.

Економіст Кліффе радить колегам позбутися старих моделей та методів, адже вони – просто хибні. Цей заклик показує, що поважні економісти світу на різних позиціях (у бізнесі, урядах та центральних банках) усе ще інертні до вимог, що висувають суспільство та реальність.

Але повернімося до США.

Лідером у цій тенденції – зі зміни економічної парадигми або, точніше, запровадження нової, прогресивної – є економічна школа, про яку в світі відомо за абревіатурою MMT: modern money theory, або сучасна теорія грошей. Окрім інтернету та соцмереж, вона розвивається принаймні на чотирьох майданчиках. Це Економічний інститут ім. Леві (м. Аннандейл-он-Гадсон, штат Нью-Йорк), Університет Стоуні-Брук (м. Стоуні-Брук, штат Нью-Йорк), Університет Міссурі – Канзас-Сіті (м. Канзас-Сіті, штат Міссурі) та щорічні конференції MMT.

Представниця цієї школи Стефані Келтон є економічною радницею Берні Сандерса в кампанії-2020. Вона була його радницею й під час минулої кампанії у 2016 році.

Цей економічний аналіз кардинально відрізняється від того, яким керується мейнстрим по всьому світу, включно з Україною.

Він робить непомітну революцію в суспільно-економічних тенденціях, і не лише у США.

Висновок: грошова система є стабільною й забезпечує нагромадження матеріального та фінансового багатства саме завдяки таким економічним характеристикам, як монетарна суверенність та урядові програми зі зміни суспільства у питаннях нерівності, створення можливостей, зниження ризику втрати роботи та доходу від продуктивної діяльності.

Для України, на мою думку, корисна інформація, яку можна винести з високої популярності Берні Сандерса серед виборців, полягає у тому, що у світі змінюється економічна парадигма. Виборці через політиків вимагають нових заходів, які базуватимуться на реалістичному економічному аналізі.

Така тенденція має широке соціально-економічне підґрунтя не тільки у США, а й у єврозоні та інших країнах. Це важлива тенденція, і вона впливає на те, як формується економічна політика абсолютно всіх країн. Від тих, що вже зараз є монетарно суверенними (це США, Велика Британія, Японія, Австралія), до тих, котрі не мають повної монетарної суверенності, й до таких належить Україна.

Українське суспільство спродукувало кілька Майданів, найдраматичніший з який був у 2014 році. Але справжньої зміни в економіці в сенсі докорінної зміни системи функціонування грошової системи не відбулося! Адже як люди у владі на усіх ланках, так і їхні опоненти в опозиції керуються старими навігаційними картами економічного мейнстриму.

В ідеї створення успішного суспільства в Україні немає іншого шляху, як прийти до потреби замінити ті старі навігаційні карти на сучасніші й прогресивніші.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора