Ситуація з пандемією – складна в будь-якій точці світу. Я скептично ставлюся до прогнозування майбутнього економічного і соціального розвитку навіть за звичайних умов, не кажучи вже про надзвичайну ситуацію, яку ми спостерігаємо сьогодні.

Звісно, можна моделювати альтернативну швидкість поширення вірусу, кількість заражених і померлих, витрати на різні періоди обмеженої економіки.

Але насправді ми майже нічого не знаємо.

Вірус гратиме вирішальну роль у нашому житті. Принаймні, поки ми не отримаємо вакцину або поки більша частина населення не перехворіє і не набуде імунітету.

Скільки часу на це піде, не знає ніхто. Для ілюстрації наведу два прогнози останніх днів.

24 березня американський президент Дональд Трамп заявив, що його країна і економіка знову будуть відкриті до Великодня, тобто через три тижні. Водночас прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун сказав, що, на його думку, пройдуть не місяці, а роки, перш ніж світ повернеться до нормального функціонування.

Цікаво, що в США зараз – найбільша в світі кількість інфікованих людей, і вона швидко зростає, тоді як у Сінгапурі (з 6 млн жителів) було лише троє померлих від коронавірусу, і крива вже згладжується.

Та ми достеменно знаємо, що з економічної точки зору ця криза буде серйознішою, ніж у 2008-2009 роках.

Тоді криза була викликана шоком попиту, пов'язаним із поширенням токсичних фінансових активів по всьому світу, натомість нинішня криза – безпрецедентна ситуація, яка вразила світову економіку з двох боків. Це шок з боку пропозиції, спричинений обмежувальними заходами, а також шок з боку попиту, викликаний невизначеністю, невідомістю витрат і тривалістю кризи.

Також чітко зрозуміло, що уряди повинні діяти швидко і рішуче в обох напрямках – запроваджувати обмежувальні заходи для уповільнення швидкості зараження, а також допомогти людям і компаніям подолати і пережити складний період.

Це точно коштуватиме дорого, але якщо нічого не робити або діяти повільно чи неефективно – це неминуче призведе до ще більших витрат і втрат.

Що повинні зробити такі країни, як Україна чи Словаччина, щоб подолати цю бурю?

По-перше, у нас має бути достатньо грошей, щоби покрити необхідні витрати для стабілізації економіки і уникнути масової бідності людей і банкрутства компаній. Особливо це стосується найбільш уразливих – малого бізнесу і людей з низьким доходом.

Словаччині пощастило бути членом ЄС і єврозони. Вирішальну роль для України відіграє угода з МВФ.

Без програми підтримки дефолт буде неминучий, а дефолт сьогодні означає неймовірні проблеми і втрати.

По-друге, необхідно провести стабілізаційні заходи для підтримки ліквідності людей і компаній. Вони повинні бути швидкими і широкими, інакше не мають сенсу. Країни витрачають від 5 до 10% ВВП на прямі платежі та банківські гарантії, а деякі країни – навіть більше.

По-третє, обмежувальні заходи не можуть тривати надто довго, інакше економіка розвалиться.

Найкраща стратегія, мабуть – це продовжити обмежувальні заходи на час, достатній для підготовки до збільшення числа інфікованих: забезпечити можливості для інтенсивної терапії в лікарнях, підготувати достатню кількість апаратів ШВЛ і фахівців для роботи з цим обладнанням.

Одночасно з цим повинні бути підготовлені спеціальні заходи захисту найбільш вразливих людей – літніх, хронічно хворих і людей з низьким імунітетом, яким доведеться залишатися в ізоляції набагато довше. Дуже важливо також збільшити кількість тестів – щоб "тримати руку на пульсі".

Під час кризи критично важливою є гнучкість. Наприклад, жорстке і негнучке трудове законодавство є дуже значною і небезпечною перешкодою для подолання ситуації.

І останнє, але не менш важливе: усім доведеться визнати, що після кризи проведення реформ стане ще необхіднішим, хоча умови стануть набагато складнішими, ніж були до цього.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора