Цього тижня загострилася дискусія Москви і Вашингтона про продовження Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, відомого як СНО-3.

Це останній нині чинний договір у галузі контролю над ядерними озброєннями. Він був підписаний США і Росією в 2010-му на 10 років.

Договір передбачав скорочення стратегічних систем озброєнь у РФ і США: ядерних боєголовок – до 1550 одиниць, розгорнутих пускових установок – до 800 і розгорнутих носіїв – до 700 одиниць.

Крім того, передбачався режим взаємної верифікації скорочень стратегічних арсеналів держав, обмін телеметричною інформацією та інші заходи, що дозволяють кожному з учасників мати уявлення про можливості та наміри супротивника в даному сегменті озброєнь.

За умовами Договору обидві сторони мали прийти до вказаних цифр до зими 2018 року (що вони і зробили, в межах незначних коливань, на сьогоднішній день), а в лютому 2021-го, коли термін дії Договору спливає, він може бути продовжений ще на п'ять років.

При цьому РФ, яка активно розвиває найрізноманітніші види озброєнь (крім тих, що потрапляють під обмеження в рамках СНО-3), завжди висловлювала абсолютну готовність продовжити Договір. Одна лише адміністрація президента Дональда Трампа від початку дивилася на нього песимістично (як, втім, і на всі угоди президента Обами).

Загострення 2020 року пов'язане з тим, що "сума всіх страхів" за долю СНО-3, які й раніше широко обговорювалися як на високому політичному рівні, так і на експертному, врешті-решт знайшла свою закінчену форму.

У своєму інтерв'ю "The Washington Times" від 7 травня новий представник адміністрації Трампа з контролю над озброєннями Маршалл Біллінгслі заявив, що СНО-3, на його думку, відверто поганий, і що єдиним шансом Москви врятувати Договір стане залучення в переговори щодо скорочень Китаю, який давно турбує США активним зростанням оборонних можливостей.

Європа за доби гонки озброєнь: як Україні реагувати на смерть ракетного договору США та РФ

При цьому Пекін вже неодноразово заявляв, що буде готовий до діалогу лише тоді, коли ядерні арсенали РФ і США за кількістю наблизяться до його розмірів (близько 320 боєголовок). З огляду на те, що нинішні розміри арсеналів США і РФ у п'ять разів перевищують цю цифру, до цієї події ще далеко.

Це не єдина претензія США до чинного Договору.

У тому ж інтерв'ю Біллінгслі зазначив, що нинішня гонка гіперзвукових озброєнь з боку РФ також не влаштовує Вашингтон, оскільки вони аж ніяк не вписуються в СНО-3.

Йдеться про так зване "озброєння 1 березня" – "суперозброєння", про яке Путін заявив у своїй промові перед Федеральними зборами 1 березня 2018 року. Деякі із зазначених озброєнь підлягають СНО-3, зокрема, гіперзвукова система "Авангард" і важкі МБР "Сармат".

Та у Росії є ще низка систем, які не підпадають під обмеження СНО-3: крилата ракета на ядерній енергетичній установці "Буревісник"; безпілотний підводний апарат "Посейдон" і крилата гіперзвукова ракета "Кинджал".

Таким чином, додатковою умовою США щодо продовження СНО-3 є відмова РФ від широко розрекламованої "суперзброї".

Обидві умови, озвучені США, виглядають абсолютно непридатними для реалізації.

МЗС РФ вже заявило, що американці навмисно висувають "непідйомні" вимоги, що унеможливлює продовження СНО-3. Своєю чергою Москва пропонує продовжити нинішній договір і одночасно почати переговори щодо інших видів озброєнь, щоби за п'ять років бути готовими підписати нову угоду.

До чого може привести американський ультиматум у стилі "все або нічого"?

З одного боку, як показало знищення ядерної угоди з Іраном, такий підхід складно назвати мудрим – він вже знищив Іранську ядерну угоду.

Знищення СНО-3 дасть старт новій гонці озброєнь, до якої, напевно, залюбки приєднається Китай, а за ним і інші члени ядерного клубу.

Втім, США впевнені, що готові до такого розвитку подій набагато краще, ніж Росія. А тому ці перегони можуть закінчитися для РФ анітрохи не краще, ніж свого часу для СРСР.

Як мінімум, будь-який інший президент США, що прийде на зміну Трампу, отримає набагато сильнішу переговорну позицію з РФ.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора