І Україна, і ЄС, і весь світ сьогодні намагаються шукати відповіді на коронавірусну кризу і супутні виклики в неординарних політичних призначеннях, у програмах дій, які ламають статус-кво, у відмові від усталених моделей торговельних відносин та інститутів.

В Україні за лінією відносин з ЄС таким рішенням можна вважати призначення Ольги Стефанішиної на посаду віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції, яке в принципі повинно потягнути за собою довгоочікуваний перезапуск урядового євроінтеграційного механізму та представлення нового, амбіційного бачення пріоритетів.

У наших європейських сусідів відбувся старт безпрецедентного трильйонного Європейського фонду відновлення (European Recovery Fund), покликаного не тільки профінансувати вихід ЄС з коронавірусної кризи, але й закласти зерна посткризового відновлення, стабілізації і збереження статусу ЄС як одного зі світових економічних полюсів.

Для України відкрилося унікальне "вікно можливостей" для синхронізації власних євроінтеграційних планів та процесів з новими пріоритетами ЄС.

А такі пріоритети в команді президента ЄК Урсули фон дер Ляєн чітко визначені.

Це – Європейський зелений курс (European Green Deal), масштабна програма переведення європейської промисловості і агросектора на зелені рейки сталого розвитку, яка, можливо, дозволить досягти цілей Паризької кліматичної угоди.

Це – концепція "стратегічної торговельної автономії ЄС", курсу на диверсифікацію ланцюжків виробництва і постачання у стратегічних секторах для зниження залежності від Китаю та інших "світових майстерень".

Йдеться також про цифру та нові технології – мікс інвестиційних вливань і регуляторних новацій, спрямованих на те, щоб внутрішній ринок ЄС став справді єдиним цифровим ринком, всередині якого не існує бар’єрів для обміну даними, поширення цифрових технологій та колаборації стартапів та інвесторів. У Брюсселі хочуть, щоб європейські "ІТ-єдинороги" не мігрували в Кремнієву долину, а залишалися вдома.

За допомогою Європейського акумуляторного альянсу (European battery alliance) європейці сподіваються створити власний цикл виробництва акумуляторів для електрокарів і вирвати з рук КНР квазімонополію на виробництво електромобільних батарей.

Реалізація названих вище пріоритетів інституцій Євросоюзу прямо відіб'ється на європейській торговельній політиці, а отже, безпосередньо вплине на сусідів і торговельних партнерів Європи, зокрема Україну та українських експортерів. Чи готові ми до цього?

Візьмемо хоча б Європейський зелений курс. Впровадження його вимог означатиме значні витрати для європейської промисловості і агросектора, які можуть суттєво знизити її конкурентоздатність перед імпортом з третіх країн.

Наступного року Європейська комісія планує "вирівняти" поле гри за допомогою так званого "вуглецевого корекційного імпортного механізму" (ВКІМ) (Carbon border adjustment measure, CBAM). Надходження від ВКІМ вже визначені в якості одного з джерел фінансування посткоронавірусної відбудови європейської економіки. Чи здогадуються наші експортери, що на них чекає?

Ще одна принципово важлива зміна – бажання позбутися надмірної залежності від постачання з Китаю навряд чи означатиме перехід ЄС до принципів повної автаркії.

Єврокомісар з питань торгівлі Філ Хоган закликає до "відкритої стратегічної автономії" європейської економіки – це коли торговельні зв’язки зі світом зберігаються, однак ланцюжки постачання переорієнтовуються на політично стабільніші, юридично прозоріші та логістично зручніші юрисдикції.

Чи не проґавлять український бізнес і влада несподівані можливості залучити інвестиції? 

Для України як безпосереднього сусіда ЄС, куди ми спрямовуємо переважну частку свого експорту, відстеження цих трендів має стати одним із центральних завдань євроінтеграційної політики.

І тут важливо пам'ятати, що зобов’язання та механізми Угоди щодо адаптації законодавства лише на перший погляд виглядають як тягар. За умілого їх використання і стратегічного бачення вони відкривають для нас заповітне "вікно можливостей".

На сьогодні тема перегляду умов вільної торгівлі з ЄС практично заполонила собою поле публічного євроінтеграційного дискурсу. Перегляд проголошено одним з пріоритетів нового керівництва євроінтеграційного блоку уряду.

Однак на поверхні – лише чітко артикульовані побажання найбільш активної та організованої частини українських експортерів щодо перегляду безмитних тарифних квот для товарів переважно агрохарчового спрямування.

Формується консенсус, які сектори повинні стати пріоритетними. Є розуміння механіки перегляду митних тарифів і тарифних квот.

Не за горами – початок серйозної, прагматичної дискусії експортерів за круглим столом стосовно формування "коаліції бажаючих", здатної сформувати реалістичний перелік побажань та переговорну позицію, якою можна буде озброїти офіційний Київ.

Однак на цьому політ загрожує перерватися, так і не розпочавшись. Ми ризикуємо вкотре стати жертвами власної недалекоглядності і шаблонного мислення.

Угода про асоціацію зобов'язує сторони через п'ять років від дати набрання Угодою чинності почати розмову про доцільність перегляду митних параметрів торгівлі товарами. Однак ніщо в Угоді не зобов'язує сторони погодитися на такий перегляд.

Враховуючи, що загалом Україна є ринком збуту не більше ніж для 1,5% всього експорту ЄС, переконливих аргументів на кшталт зустрічного перегляду українських імпортних тарифів і квот для європейських товарів у нас обмаль.

Щоб зацікавити Брюссель продовжувати цю розмову, офіційний Київ, а також експортери повинні бути готові формувати креативні й асиметричні зустрічні пропозиції.

Зокрема, ми маємо бути готові ініціативно пропонувати включення до положень і додатків Угоди майбутні норми Європейського зеленого курсу і таким чином стати ще одним союзником ЄС у його глобальній боротьбі за врятування Паризької кліматичної угоди, виторгувавши в обмін послаблення і винятки щодо вуглецевого тарифу.

Ми повинні аналізувати і приймати нормативну базу Єдиного цифрового ринку ЄС з точки зору виявлення нових можливостей для експорту наших ІТ-продуктів, а не ІТ-мізків.

На більш локальному рівні варто приглянутися до сфери дії майбутнього "промислового безвізу", наприклад запропонувати включити до нього сектор лікарських засобів або засобів особистого медичного захисту, і таким чином відкрити шлях до європейського ринку для нашої фармацевтичної промисловості, а відтак підвищити її привабливість для європейських інвесторів в умовах посткоронавірусних економічних реалій.

Ми повинні більш проактивно обговорювати можливості розширення адаптації та співпраці в митній сфері, щоб скористатися великим розворотом європейських виробників від постачальників із Азії.

Але Україна мусить першою вийти з такими ініціативами, адже лише тоді у нас буде можливість для вибору кращого формату відносин з ЄС.

На жаль, ми маємо бути реалістами стосовно інституційної здатності уряду і причетних міністерств впоратися з цим завданням самостійно.

З відповідною ініціативою мають виступити українські експортери, об'єднавши фінансові, інтелектуальні та лобістські ресурси. Ці ресурси повинні спрямовуватися в тому числі і на забезпечення постійної фахової присутності українського експортного бізнесу при інституціях ЄС у Брюсселі, ресурсу, який дозволить відстежувати, аналізувати тренди регуляторних новацій ЄС, орієнтувати експортерів та уряд, формулювати стратегії адаптації і реагування.

В ідеалі – створити ресурс, на який переговорна команда офіційного Києва зможе спиратися у складному й тривалому марафоні переговорів із ЄС щодо перегляду ПВ ЗВТ.

Саме з цією метою ми в рамках Української асоціації бізнесу і торгівлі (UBTA) організовуємо спільно з Офісом просування експорту при Мінекономіки серію вебінарів з європейськими експертами, які інформують українських виробників про важливі, практичні деталі нових регуляторних ініціатив ЄС і потенційні наслідки для української зовнішньої торгівлі. 

Давайте не проґавимо свій шанс.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора