Заворушення в США тривають. В останні кілька днів інтенсивність протестів дещо знизилася, але вони ще не припинилися.

Важко сказати точно, скільки ще буде потрібно часу, щоби пристрасті трохи вщухли і ситуація стабілізувалася.

Остаточні висновки щодо цього епізоду в американській історії можна буде зробити з часом, коли напруження спаде і можна буде провести більш-менш спокійний аналіз.

Та деякі попередні висновки можна зробити вже зараз.

Перший висновок є очевидним: в Америці расизм нікуди не подівся і напруга довкола расового питання зберігається.

Незважаючи на значний прогрес, якого країна і суспільство досягли в цьому напрямку за останні десятиліття, проблема залишається. Це абсолютно очевидно для афроамериканців, які, втім, і не мали з цього приводу сумнівів.

Але це стало досить очевидним і для багатьох білих американців.

При цьому є й такі білі, які не приховують свого расизму, вважають його чимось звичайним і навіть пишаються цим. Багато білих американців, які не визнають реальності расизму або висловлюють сумніви в цьому, часто є недостатньо чесними самі з собою.

Незагойна рана Америки: як масові протести змінять США

На словах публічно вони заявляють про те, що не є расистами, але при цьому зберігають расистські погляди. Саме цей латентний расизм, можливо, і є найбільшою загрозою.

З ідейними спадкоємцями ку-клукс-клану все просто і зрозуміло. З тими ж, хто залишається расистом, часто навіть не усвідомлюючи цього, усе складніше.

Серед чорних американців, зрозуміло, теж немає одностайної думки щодо того, що робити далі.

Частина з них розуміє, що подолання расизму вимагає методичної роботи, тривалих зусиль, діалогу. Вони віддають перевагу мирним шляхам боротьби за свої права, залишаючись у рамках традицій, закладених Мартіном Лютером Кінгом.

Ця частина людей розуміє, що діяти треба шляхом роботи у сфері освіти, інформування, контрпропаганди щодо расизму, реформ у політичній сфері, законодавчих нововведень.

Як сказав свого часу доктор Кінг, "хоч ми і прибули сюди (в Америку. – Ред.) на різних кораблях, тепер ми всі в одному човні".

Є в афроамериканській спільноті й радикалізм, й прихильники непримиренності і навіть силових дій. Ця течія не є чимось новим, незвичайним. Можна згадати про "Чорні пантери", Малькольма Екса, "Націю ісламу". На додачу до традиційних "Чорних пантер" сьогодні існують ще й "Нові чорні пантери".

По суті, йдеться про чорний расизм. Прихильники таких поглядів заперечують перспективність, продуктивність діалогу.

У будь-якому разі можна однозначно говорити про глибоке розчарування афроамериканської громади. Саме тому ми бачимо не тільки мирні, конструктивні протести, а й гнів, лють, які виходять з берегів.

Зрозуміло, що більшість із тих, хто кинувся громити все на своєму шляху і грабувати магазини – просто кримінальні елементи. Але частково це також, може, навіть не завжди усвідомлене прагнення завдати шкоди оточенню, суспільству, нормам і правилам, які сприймаються як несправедливі.

Натовп бачить у магазинах, комфортних будинках, фірмах тих, хто досяг успіху, в той час як вони залишаються ні з чим.

Плюндрування пам'ятників пояснюється в тому числі й тим, що люди, які стоять на цих п'єдесталах, незрозумілі, невідомі низам. У сприйнятті бунтівників усі ці зовнішні атрибути – символи системи, яка їх пригнічує.

Нинішній американський бунт не вписується в саму лише категорію расового бунту, міжрасових зіткнень.

Якщо традиційні бунти, включаючи останні масштабні зіткнення кінця 1960-х, якраз мали помітну расову складову, то нинішній не піддається такій чіткій категоризації.

Бунт помітно "побілішав". У багатьох випадках ми бачимо, що чорношкірі учасники протесту навіть не є в більшості. Тут дуже багата кольорова палітра. А з іншого боку, поліція теж складається не тільки з білих.

Іншими словами, розділ проходить не тільки і не стільки по міжрасовій лінії. Хоча на першому плані у протестувальників – гасла проти расизму, уважнішому погляду відкривається цілий комплекс соціально-економічних і політичних чинників.

Американський бунт залишається міським феноменом.

Він фокусується у великих і малих містах Америки. Саме тут проживає більшість афроамериканського населення. Тут зосереджені як найбідніші, так і найбагатші американці.

Соціальний розрив, контраст, який лише зростає, найпомітніший саме у містах. Усе це, поза сумнівом, загострилося під впливом коронавірусу.

Хтось може працювати з дому, дозволити собі доставку продуктів, а хтось – ні, хтось змушений добиратися на роботу в переповненому транспорті, забезпечувати цю доставку.

Ще один важливий момент, пов'язаний з коронавірусом – стрімке зростання безробіття. Звісно, є багато винятків, але загалом успішно працююча економіка менше сприяє бунтам і заворушенням, аніж економіка, яка штопором входить у кризу.

Зрештою, авангардом протестів була і залишається молодь. Саме молоді люди є їх основною рушійною силою.

За останні кілька років Америка поляризувалася, пристрасті розпалилися.

Для багатьох американців вісім років президентства Барака Обами були тріумфом американської системи, демократії, свідченням прогресу. Для інших перебування в Білому домі чорношкірого президента стало свого роду червоною ганчіркою.

Расизм підняв голову. Значною мірою, хоча причини його успіху не лише в цьому, цим скористався Дональд Трамп. За час його президентства Америка стала ще більш розколотою.

У відповідь на правління Трампа сформувався дещо розмитий, але активний "рух опору", що не має якоїсь чіткої партійної прив'язки. Саме він став опорою в нинішніх протестах. Це треба мати на увазі, коли ми бачимо нинішні заворушення.

Так чи інакше, Америці є над чим замислитися.

Це велика, сильна країна, яка зберігає чимало привабливих, позитивних моментів у своєму характері. Американська модель, як і раніше, є для багатьох певним еталоном, зразком для наслідування.

Однак за останні дні ми побачили, що в США накопичилося чимало проблем, які потребують вирішення для успішного руху вперед.

Майбутнє покаже, чи буде зроблено належні висновки.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора