Революція на виснаження: 10 висновків про хід білоруських протестів

Станом на сьогодні можна сказати, що Білорусь переживає найбільшу політичну кризу за свою історію.

Безпрецедентна вулична активність, проте, не призвела до стрімкого краху існуючої політичної системи, котра, як виявилося, має значний резерв міцності.

І хоча прогнозувати подальший розвиток протистояння фактично неможливо, деякі висновки за підсумками перших десяти днів протестів все ж можна зробити.

1. Відкат владою силового сценарію минулого тижня призупинив ескалацію протистояння і загалом знизив динаміку протесту. Вихідні, коли існувала небезпека запеклих зіткнень, пройшли без ексцесів.

2. При цьому не знизилася, а навіть навпаки, збільшилася масовість вуличної активності.

У Мінську пройшла наймасовіша в історії Білорусі демонстрація. Мітинги і демонстрації відбулися в багатьох містах Білорусі, які взагалі не мали такого досвіду.

Причиною стали оголошені Центрвиборчкомом гігантські 80% тих, хто проголосував за Лукашенка, а також надмірна жорстокість під час придушення протестів у перші дні після виборів.

3. Попри масовість вуличних виступів, мітингарі за весь цей час так і не сформували єдиного політичного центру, який би представляв усіх протестуючих, координував їхню діяльність і виступав би від їх імені на переговорах із владою.

Так і не з'явилося яскравих лідерів, немає чіткої політичної програми і плану дій.

Немає і постійно діючого мітингу, який би "застовпив" територію і був би символом і центром протесту, на кшталт українського Майдану.

Ба більше, як показав український досвід, саме по собі перебування на вулиці великих мас народу може місяцями істотно не впливати на політичний процес.

Координаційна рада з передачі влади, сформована за пропозицією кандидата в президенти Світлани Тихановської, навряд чи зможе найближчим часом стати організуючою силою протестного руху, оскільки складається переважно з представників "старої опозиції", ніким не була обрана і має дуже великий потенціал для внутрішніх конфліктів.

4. З'явилося трохи більше визначеності з одним із найважливіших чинників у цій кризі – Росією.

Три телефонні розмови Путіна і Лукашенка мали на виході заяву про підтримку з боку РФ у разі потреби. Передача Росії "вагнерівців" підтверджує ці домовленості.

Цей крок Лукашенка, окрім вирішення внутрішньополітичних завдань, одночасно надсилає два важливих меседжі на зовнішню аудиторію: російському суспільству і керівництву – про те, що Лукашенко зберігає вірність Росії і ні на який Захід переорієнтуватися не планує, і Заходу – про те, що в разі санкцій та іншого тиску можливе втручання РФ з усіма наслідками, що з цього випливають, включаючи російські військові бази на білоруській території.

5. Лояльність у держапараті дещо знизилася (звільнення журналістів державних ЗМІ, звернення дипломатів на підтримку протестувальників), проте, як і раніше, не спостерігається переходу на бік протестувальників помітних чиновників і особливо силовиків.

Лукашенко також не пішов на зняття з посад міністра внутрішніх справ та інших відповідальних за надмірне застосування сили в перші дні після виборів, мабуть, побоюючись зростання нелояльності у силовому блоці.

6. Важливим моментом стало повернення Лукашенка на вулицю, мобілізація (у стислі терміни) його прихильників на вуличну активність у відповідь.

На мітингу на свою підтримку Лукашенко не виглядав пригніченим, радше навпаки – мобілізованим і злим. Під час виступу він спробував консолідувати свій електорат, протиставити себе протестувальникам, продемонструвати активного і рішучого президента.

Відвідування Мінського заводу колісних тягачів і спілкування з робітниками також стало свідченням спроби консолідувати традиційний для Лукашенко електорат і переконати його зберегти лояльність

7. Як і у протестувальників, у влади вочевидь немає плану дій за теперішніх умов. Вона пасивна і робить численні помилки.

Однак недільний мітинг і відвідування заводу показують, що деякі висновки зроблені і над планом працюють.

В першу чергу, влада прагне виграти час, перечекати, поки протест видихнеться і пройде революційна ейфорія.

8. Надзвичайно важливим, якщо не вирішальним, залишається фактор страйку на найбільших державних підприємствах.

Якщо він відбудеться, то це буде надзвичайно потужним важелем тиску на керівництво країни.

Працівники деяких підприємств уже заявили про початок страйку, але поки не зрозуміло, наскільки солідарно виступлять робітники і яку частину трудових колективів представляють ті, хто робить такі заяви.

Частина вимог робітників – відведення ОМОНу та припинення насильства – вже виконана. Це може розмити протест і створити підґрунтя для угоди.

Понеділок і вівторок показали, що в основній своїй масі робітники великих держпідприємств до страйків не готові. Навіть на протестні мітинги (які не є страйком) вийшла лише незначна частина трудових колективів.

Так, наприклад, із 16-тисячного колективу Мінського тракторного заводу у вівторок вийшли протестувати приблизно 250 людей. Це свідчить про те, що економічні розрахунки для робітників виявилися сильнішими за протести. Економічних вимог ніхто з них не висував.

9. Реакція Заходу на вибори і наступні зіткнення виявилася не настільки різкою, як багато хто очікував.

Хоча ЄС і засудив насильство і не визнав вибори, він все ж не ухвалив рішення про масштабні санкції.

Замість цього ЄС обмежився заявою про складання списків на персональні санкції для відповідальних за фальсифікацію виборів і застосування надмірного насильства.

Євросоюз також не визнав Тихановську обраним президентом, ідучи, таким чином, за венесуельським сценарієм.

На рішення ЄС впливають як мінімум два фактори: внутрішні тертя (конфлікт Греція-Туреччина) і побоювання, пов'язані з можливими діями Росії. Передбачається, що більш чітке рішення з білоруського питання ухвалять на наступному засіданні 26 серпня.

США взагалі поки обмежилися досить обтічними заявами про недемократичні вибори. Тут теж, ймовірно, превалюють геополітичні розрахунки.

10. Можна констатувати, що протестна активність втрачає динаміку і набуває затяжного характеру.

Водночас влада намагається консолідувати свою підтримку, забезпечити нейтралітет робітників великих підприємств і знизити ймовірність зовнішнього втручання.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора