14 вересня президент України затвердив указом Стратегію національної безпеки України.

Серед пріоритетів стратегічного документа знайшлося місце й забезпеченню екологічної безпеки.

"Маємо створити умови для підтримання екологічної рівноваги на території України, модернізації комунальної інфраструктури, посилити охорону навколишнього природного середовища, упровадити новітні системи поводження з відходами і скоротити промислові викиди, забезпечити ефективне використання природних ресурсів, захищати ліси і водойми, розвивати заповідний фонд, запобігати виникненню негативних наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та усувати їх,"- йдеться у тексті Стратегії.

Але це не все. На додачу, Кабмін повинен у шестимісячний строк розробити та затвердити Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату.

Що це означає на практиці? І яким чином екологічна дипломатія повинна стати новим дієвим інструментом забезпечення національної безпеки?

"Примус до боротьби зі зміною клімату"

В Україні активно обговорюють Європейський зелений курс (амбітну програму розвитку ЄС, прийняту у 2019 році) та можливості до нього "приєднатись".

Проте, незалежно від форми чи способу долучення, Європейський зелений курс впливатиме на політику в Україні в наступне десятиліття.

Захищатися від ЄС чи діяти разом: як Україні готуватись до нових вимог Green Deal

Хоч саме прагнення уряду цілком зрозуміле, варто задуматись і над конкретними національними інструментами, щоб забезпечити національну безпеку з екологічних питань, у тому числі щодо зовнішньополітичних екологічних загроз.

Це особливо актуально з огляду на нещодавно підписаний президентом указ "Про Стратегію національної безпеки".

Серед таких інструментів – дипломатичні.

Нас давно не дивують поняття енергетичної, ядерної, та, навіть, народної дипломатії. Час задуматись над екологічною дипломатією як особливим інструментом захисту екологічних інтересів держави. Для цього є усі підстави.

У першу чергу, йдеться про "традиційні" екологічні загрози як наслідки конкретних природних та антропогенних явищ за межами держави, які можуть негативно впливати на національну безпеку та розвиток: зміна клімату та пов’язані із нею наслідки, забезпеченість прісною водою та морськими живими ресурсами, небезпечні промислові об’єкти поблизу кордону тощо.

Проте останні події в ЄС свідчать про те, що вже формується цілком нова група екологічних загроз, які умовно можна назвати новим світовим екологічним правопорядком.

Наріжними каменями сучасного світового правопорядку є демократія, верховенство права та права людини. Саме ці питання є часто підставою для міжнародних санкцій, гуманітарних інтервенцій та торговельних обмежень.

Проте сьогодні є всі підстави вважати, що вага екологічних (у першу чергу кліматичних) питань буде невпинно зростати.

Зважаючи на глобальний масштаб проблеми зміни клімату та її розтягненість у часі на багато років уперед, ця проблема очевидно зачіпає й Україну.

Однією з ознак підвищення ваги зміни клімату у світовій політиці є власне Європейський зелений курс ЄС, адже зміна клімату – його наскрізне питання.

Саме боротьбою зі зміною клімату пов’язує ЄС своє глобальне лідерство, захист своїх ринків, модернізацію економіки, обмеження вільної торгівлі вже у найближчому майбутньому.

Європейський Союз сформулював "дипломатію Зеленого курсу", яка разом з іншими політиками ЄС (зовнішньою, торговельною, промисловою, екологічною) повинна забезпечити належний рівень захисту екологічних інтересів ЄС у світі.

Це також означатиме мобілізацію зусиль ЄС та його держав-членів на всіх багатосторонніх та двосторонніх майданчиках, включаючи ООН, G7, G20 і СОТ. 

"Примус до боротьби зі зміною клімату" може звучати як жарт сьогодні, проте очевидно потребуватиме координованих дій з боку влади вже у найближчій перспективі: в рамках СОТ, у рамках відносин з ЄС, в рамках залучення інвестицій та кредитів, співпраці з міжнародними фінансовими установами...

Новий виклик для дипломатії

На практиці це означатиме необхідність реагувати на мозаїчне та складне явище.

Очевидно, що фахівці Мінекономіки з питань СОТ не зможуть забезпечити належний рівень захисту національних інтересів з екологічних питань в рамках СОТ, особливо кліматичних.

А фахівцям з клімату бракує дипломатичної підтримки.

Деякі процеси ми інколи просто втрачаємо, як от розробку конвенції про оцінку впливу на довкілля у відкритому морі.

За аналогією з іншими "секторальними" видами дипломатії, екологічна дипломатія повинна у першу чергу мати на меті забезпечення національної безпеки держави від екологічних загроз, особливо в контексті зміни клімату.

Це передбачає цілісний підхід (інституційну, програмну, експертну, інформаційну складові) і, вочевидь, провідну роль Міністерства закордонних справ у тісній робочій співпраці з низкою інших центральних органів влади.

Це також може означати перерозподіл функціональної відповідальності в рамках виконання міжнародних договорів у цій сфері (наразі практично усі "ведуться" Мінприроди) чи забезпечення взаємної підтримки на ключових напрямках міжнародних переговорів.

Можливо, потрібен посол з особливих екологічних доручень.

Тому настав час сформувати екологічну дипломатію в Україні як необхідний інструмент забезпечення національної безпеки, саме не екологічної безпеки, а безпеки в її найширшому розумінні та виявах.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора