Останній тиждень вересня пройшов в Європі під знаком багатонаціонального різноголосся.

І цього разу справа не в чергових політичних дебатах чи спробах знайти спільну мову всередині ЄС. Швидше, навпаки.

Заклики відмовитися від пошуків універсальної лінгва франка, повернутися до етнічного коріння та навіть скоротити вжиток англійської мови на міжнародних зустрічах лунали днями в Брюсселі від поважних дипломатів, істориків та журналістів.

Тож чи варто непокоїтися через відродження мовного націоналізму в ЄС?

Та як вирішують свої "мовні питання" українські дипломати?

Але про все по порядку.

26 вересня в Європі традиційно відзначають День мультилінгвізму, який в інших країнах світу часто називають Європейським днем мов. 

Свято було запроваджено за ініціативою Ради Європи ще у 2001 році з метою сприяти збереженню багатомовності серед понад 700 мільйонів європейців, які навіть сьогодні спілкуються десятками різних мов, часто обмежених невеликою територією декількох населених пунктів.

За офіційною статистикою, на початок 2020 року у Європі нараховувалося понад 225 автохтонних мов. І це не включаючи мови, що поширилися на континенті в результаті нещодавніх хвиль міграції. 

"Європейський день мов дає нам можливість цінити та популяризувати всі мови та культури у Європі", – заявила генеральна секретарка Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич. Адже мовне розмаїття – це інструмент досягнення більшого міжкультурного розуміння та ключовий елемент багатства культурної спадщини всього континенту.

На практиці, така підтримка "мовного та культурного розмаїття Європи" передбачає сприяння розвитку інклюзивної освіти, популяризацію вивчення нерідних мов, регіональних діалектів, мов національних меншин та рідкісних мов, що опинилися на межі зникнення.

Втім, є і більш прагматичні аспекти.

Не секрет, що збереження в Європейському Союзі всіх 24 державних мов країн-членів в якості офіційних мов організації було не тільки гуманітарним, але й вагомим політичним чинником. Не випадково, при всьому мовному розмаїтті, робочими мовами Єврокомісії і сьогодні залишаються три важковаговики "старої Європи" - англійська, німецька і французька.

Водночас, на тлі труднощів європейського діалогу з Трампом, триваючого розлучення з Британією та дедалі помітніших амбіцій Макрона зайняти місце "речника", що прагне говорити на світовій арені від імені всього ЄС, схоже, що скоро французька знову може стати мовою європейської дипломатії. Не першою, але і "не другою".

Не випадково французька секція Асоціації європейських журналістів нещодавно нагадала голові Комісії Урсулі фон дер Ляєн та голові Ради Шарлю Мішелю, що використання кількох європейських мов у комунікаціях будь-яких органів ЄС є юридичним зобов’язанням, закріпленим в установчих документах організації.

Беручи за приклад оприлюднений днями міграційний пакт ЄС, французькі журналісти поскаржились, що текст був опублікований лише англійською мовою.

"Жодної версії жодною іншою робочою мовою (французькою чи німецькою) не було доступно більш ніж через дві години після офіційного повідомлення. Наприкінці дня французькою мовою був доступний лише двосторінковий пресреліз". На їхню думку, це не лише надає "конкурентну перевагу" англомовній пресі, але й порушує їхнє базове право на отримання достовірної інформації.

Адже, як справедливо відзначається у листі Асоціації, зростаюча практика спілкування лише однією мовою полегшує дезінформацію, оскільки "інші країни, включаючи Росію, Китай та США, регулярно надають [власний переклад] офіційних документів іншими мовами, включаючи французьку, іспанську та німецьку".

Запорука євроінтеграції: чому майбутнє України в ЄС залежить від перекладачів

До речі, саме поширення "гібридних практик" та інформаційних війн було однією з причин, чому з 2017 року знання як мінімум двох іноземних мов (бажано включно з мовою країни відрядження) стало обов’язковою умовою для співробітників українського МЗС. Водночас процедура відкритих конкурсів дозволила поповнити лави українських дипломатів знавцями "екзотичних" східних та рідкісних мов – скажімо, корейської, хінді чи суахілі.

Чому це так важливо?

Обговорюючи особливості політичної ситуації всередині країни чи пояснюючи правовий режим в’їзду на тимчасово окуповані території, важливо бути певним, що співрозмовник – зазвичай іноземний дипломат чи представник місцевої влади – почує саме те, що ви йому говорите, а не те, що дозволяє сказати обмежений словник перекладача чи його політичні вподобання.

Історія знає десятки прикладів, коли неточність перекладу (свідома чи випадкова) створювала непередбачувані міжнародно-правові наслідки чи навіть альтернативну політичну реальність. 

"Філологічна" різниця в декілька літер між "військовим" та "воєнним" злочином, "відкликанням" посла чи його "викликом" для консультацій, "українським конфліктом" чи "конфліктом в Україні" дає безкрайнє поле для дипломатичного маневру.

В часи постправди та інформаційних війн переклад – це насамперед унікальна можливість інтерпретувати оригінальний текст по-своєму.

Особливо, коли йдеться про дипломатичних перекладачів на найвищому рівні.

Ветерани від професії підтвердять, що багатий словниковий запас без розуміння ширшого контексту дозволить вам стати першокласним лінгвістом, але ніколи – фаховим перекладачем.

Адже якісний переклад має враховувати весь комплекс "ускладнюючих обставин" - культури, традицій, історичного досвіду, релігійних вірувань та етичних переконань, філософського світогляду та національного почуття гумору, професійного бекграунду співрозмовників і технічної термінології, вікових та гендерних факторів, політично чутливих питань і тонкощів юриспруденції.

Існує відома фраза, що гарний перекладач перекладає слово в слово, а талановитий – думку в думку.

Тож сьогодні, коли вся перекладацька спільнота відзначає своє професійне свято, хочеться побажати лише влучних слів і повного взаєморозуміння.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора