Президентські вибори у США напевно матимуть вагомий вплив на Україну. Саме тому "Європейська правда" разом із Центром "Нова Європа" публікує думки відомих американських експертів щодо того, як може змінитися політика США щодо нашої держави та регіону. 

Ми вже публікували роздуми Майкла Кіммеджа, професора Католицького університету Америки і аналітика German Marshall Fund ("Проблеми для України будуть і з Трампом, і з Байденом"), Скотта Каллінана, ексрадника Комітету у закордонних справах Палати представників США ("Три речі, що об'єднують плани Байдена та Трампа щодо України"), а також Девіда Саттера, старшого наукового співробітника Hudson Institute ("Трамп чи Байден: хто з них більш готовий протистояти Росії").

Тепер до вашої уваги – оцінка американського експерта, що є одним із найкращих фахівців по відносинах із Україною, Стівена Пайфера, старшого аналітика Центр міжнародної безпеки і співпраці Стенфордського університету, посла США в Україні у 1998-2000 роках. 

* * * * *

Для американців президентські вибори, які відбудуться 3 листопада, стануть найзначнішим голосуванням за багато десятиліть.

Вибори матимуть наслідки і для України: від того, хто зрештою опиниться в Білому домі 20 січня 2021 року — Дональд Трамп чи Джо Байден, великою мірою залежатиме політика США щодо України та Європи.

З моменту здобуття Україною незалежності у 1991 році США залишалися потужним і надійним партнером. Президенти Клінтон, Буш та Обама вважали, що стабільна, незалежна, демократична українська держава з міцною ринковою економікою відповідає інтересам США, зокрема, й у розбудові більш стабільної та безпечної Європи.

Відтак Вашингтон надає Києву значну політичну, економічну та, особливо з 2014 року, військову підтримку. США запровадили санкції проти Росії за її агресію в Криму та на Донбасі та сприяли інтенсифікації діяльності НАТО на тлі зростання загрози, яку Кремль становить для безпеки Заходу.

Адміністрація Трампа в основному продовжила цю політику.

Вона погодила надання Києву підтримки для здійснення реформ та військової допомоги, включно з летальною зброєю. За його президентства Штати запровадили додаткові санкції щодо Росії, хоча і під тиском Конгресу. Його адміністрація також вживала заходів для посилення військової присутності США в НАТО, принаймні донедавна.

Однак ніколи не було зрозуміло, чи підтримує сам Трамп цю політику.

Його основна взаємодія з Україною — спроба шантажувати Київ для просування своїх особистих політичних перспектив.

Так, йдеться про зусилля, що призвели до процесу імпічменту. Хоча його адміністрація провадить жорстку політику щодо Росії, сам Трамп, здається, не здатний критикувати Владіміра Путіна або російські неправомірні дії.

Він, судячи з усього, вважає, що Україна, а не Росія, втручалася у президентські вибори у США 2016 року, ігноруючи висновки розвідувальних служб США, розслідування Мюллера та сенатського Комітету з питань розвідки – навіть попри те, що керівництво у цьому комітеті здійснюють республіканці.

Зневага Трампа до НАТО вже давно стала очевидною, починаючи з 1980-х. У червні він вирішив вивести 10 тис. американських військовослужбовців з Німеччини, очевидно, через відмову канцлерки Меркель взяти участь у саміті G7.

Ця мотивація не визнається офіційно – вищі посадові особи Пентагону тижнями працювали над тим, щоб надати військове обґрунтування скороченню присутності американських військовослужбовців у Німеччині, але аргументи, що вони надали, не витримують жодної критики.

Що відбудеться у разі перемоги Трампа на виборах?

Йому більше не доведеться проходити іспит щодо ставлення виборців під час наступної виборчої кампанії.

Тому він посилить свій особистий контроль над Республіканською партією, аби республіканці в Сенаті та Палаті представників були менш спроможними блокувати його шкідливі наміри.

Тож постає чимало питань. На які домовленості з Путіним він міг би піти? Чи був би він схильний, як він пропонував у 2016 році, визнати незаконну анексію Росією Криму та зняти економічні санкції? Чи вивів би він США з НАТО, як того побоюються чимало колишніх урядовців США?

Розпад Альянсу став би величезним подарунком Путіну і залишив би Україну в нестабільному геополітичному становищі.

Як автор цих рядків, я не приховую: гаряче сподіваюся на обрання Байдена.

В цьому разі все буде інакше.

Сполучені Штати отримають президента, який усвідомлює, що США зацікавлені в успішній Україні, і який добре знає країну з часів свого віцепрезидентства. Він був би тим другом, який потрібен українській державі — таким, який надає підтримку, але й готовий тиснути на керівництво України, щоб воно зробило необхідні кроки у реформуванні.

Він визнає виклик безпеці, який Росія становить для України та Заходу, і усвідомлює важливість потужних трансатлантичних відносин із міцним НАТО в основі.

Пан Байден міг би стати президентом, який був би здатен збалансувати деякі розбіжності, які так сильно розділяють американців сьогодні.

Америка, більш об'єднана вдома, стала б сильнішим міжнародним актором.

Перемога на виборах Трампа або Байдена матиме дуже різний вплив на політику США щодо України.

Водночас треба усвідомлювати, що американський електорат обиратиме наступного президента, виходячи здебільшого з внутрішніх питань, таких як ефективність боротьби адміністрації Трампа з COVID-19 та з економічними проблемами. Україна не відіграє у цьому жодної ролі, і українські урядовці повинні продовжувати робити все можливе, аби їхня країна не стала знаряддям політичного футболу в американській кампанії.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Стаття є частиною проєкту "Нова Європа цікавиться. Америка" від Центру "Нова Європа"

Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд "Відродження" у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні