15 листопада, після восьми років переговорів у місті Ханой було підписано угоду про вільну торгівлю (Угоду про всебічне регіональне економічне співробітництво, RCEP – Regional Comprehensive Economic Partnership Agreement) в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР).

RCEP охоплює десять країн АСЕАН (Асоціації держав Південно-Східної Азії) – Сінгапур, В’єтнам, Індонезію, Малайзію, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Бруней, Камбоджу та М’янму – і п’ять їхніх ключових торговельних партнерів: Австралію, Нову Зеландію, Китай, Японію та Південну Корею, формуючи об’єднання, на яке припадає третина світового ВВП. 

Що саме передбачає угода і як вона сприятиме виходу світу з глобальної COVID-кризи? Що її підписання означатиме для США і як ЄС має змінити свою політику на азійському напрямку? І нарешті – які можливості RCEP відкриває для України? 

Про що угода?

Перш за все, RCEP спрямована на створення нових торговельних та інвестиційних можливостей через єдині та зрозумілі правила для експортерів товарів. Так, угода передбачає поступове зниження митних ставок на товари та послуги і впровадження чіткого алгоритму визначення походження товарів.

В перспективі це розширить доступ компаній з АТР до регіональних ланцюгів доданої вартості, адже, умовно, товари, які зроблені в Малайзії з японських та корейських деталей, буде звільнено від митних зборів при експорті до В’єтнаму та Камбоджі.

Поряд зі зменшенням мит, RCEP сприяє зниженню так званих нетарифних бар’єрів для торгівлі, зокрема, шляхом створення єдиних технічних, санітарних та фітосанітарних правил.

Норми щодо прозорості (наприклад, вимоги стосовно публікації нових законодавчих актів у сфері торгівлі), захисту прав інтелектуальної власності та електронної комерції спрямовані на розвиток цифрового бізнесу. Крім того, країни-підписанти також поступово отримають доступ до ринків державних закупівель одна одної.

На думку сторін, "додаткова цінність" RCEP полягає в пришвидшенні виходу з COVID-кризи, принаймні в регіональному розрізі, а також у створенні своєрідного майданчика для подальшої економічної та політичної інтеграції в АТР. Угода також ймовірно посилить роль Світової організації торгівлі (СОТ), адже відповідає її правилам.

Однак, на відміну від Транстихоокеанського партнерства (ТТП) – угоди про торговельну лібералізацію між країнами АТР (окрім Китаю) та США, ратифікувати яку рішуче відмовився Дональд Трамп у 2017 році, – RCEP знижує тарифи лише на 80% товарів (замість 90% за ТТП). Порівняно із ТТП, RCEP має менш детальні та амбітні положення щодо транскордонної торгівлі послугами.

Ще одна ключова відмінність RCEP – це брак екологічних стандартів і норм щодо захисту трудових та соціальних прав.

Отже, незважаючи на очікувані економічні переваги, RCEP може значно погіршити становище малого бізнесу у певних галузях та фермерів в АТР (до речі, саме побоювання щодо сільськогосподарської сфери та становище фермерів стали ключовою причиною відмови Індії в участі у блоці).

Що підписання RCEP означає для США?

Незважаючи на зазначені недоліки, ключовий сигнал RCEP як для США, так і інших гравців на світовій арені: вихід США з ТТП і Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (ТТІП) з ЄС не означає кінець багатосторонньої вільної торгівлі.

Поки Дональд Трамп розвивав вектор "America First", і ЄС, і Китай активно укладали амбітні торговельні угоди. В результаті США залишились між двома амбітними торговельними блоками: ЄС та RCEP, що значно зменшує як міжнародний вплив Штатів, так і можливості для американських експортерів.

Отже, одне з ключових питань, яке постає перед новим президентом США Джо Байденом – чи ініціювати створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між США та одним чи обома блоками.

В цьому контексті спроба "відродження" ТТІП з ЄС виглядає більш ймовірною, адже Євросоюз сподівається на активізацію трансатлантичних відносин за президентства Байдена. Інтеграція ринків США і ЄС також означатиме певну "противагу" зміцненню ролі Китаю. Потенційна загроза за такого сценарію – торговельні війни між Заходом (ЄС плюс США) та АТР.

З іншого боку, спроба США активізувати переговори щодо вільної торгівлі з АТР може консолідувати "крихке" перемир’я у торговельних війнах з Китаєм та – в перспективі – значно наростити оберти зовнішньої торгівлі. За такої стратегії США, однак, доведеться знаходити спільну мову із Китаєм – і, можливо, йти на компроміси.

Лібералізація торгівлі як з ЄС, так і з RCEP безсумнівно посилило б роль США на міжнародній арені. Теоретично створення блоку вільної торгівлі ЄС-США-АТР об’єднало б найбільші світові ринки, значно сприяючи діяльності транснаціональних корпорацій.

Такий шлях, однак, виглядає малоймовірним, адже вимагає узгодження потенційно різновекторних інтересів, викликатиме спротив інших гравців (Індія, Росія, країни Латинської Америки) та потенційно збільшить кількість globalization losers (бізнесів та осіб, які програють внаслідок глобалізації).

"Азійська траєкторія" для ЄС

Укладення угоди про ЗВТ з АСЕАН – одна з ключових цілей торговельної політики ЄС, починаючи з середини 2000-х. У період з 2007 до 2009 року ЄС та АСЕАН вели переговори щодо створення ЗВТ між регіонами, але у 2009 році перейшли до двостороннього формату співпраці. Наразі Євросоюз має угоди про ЗВТ з Сінгапуром та В’єтнамом і веде переговори із Індонезію та Філіппінами, вважаючи двосторонні угоди "будівельними блоками" для Угоди з АСЕАН. Крім того, ЄС має функціонуючі ЗВТ з Південною Кореєю та Японією і веде переговори із Австралією та Новою Зеландією.

Як і для США, для ЄС створення RCEP може стати поштовхом до більш активної торговельної лібералізації із Азійсько-Тихоокеанським регіоном. Однак "приєднання" ЄС до RCEP є малоймовірним принаймні через два чинники:

- брак в АТР стандартів, що є ключовими для ЄС, як для "нормативного гравця": стосовно захисту довкілля, прав людини, зокрема, соціальних і трудових, належного врядування та боротьби з корупцією;

- неможливість домовитися про відповідні стандарти через спротив Китаю (наразі саме недотримання прав людини в КНР є одним із ключових джерел напруження у відносинах ЄС-Китай).

Отже, можна прогнозувати, що наразі Євросоюз активізує свою політику щодо укладення двосторонніх торговельних угод з країнами АСЕАН і, на противагу RCEP, шукатиме шляхи для відновлення переговорів з США.

Нові можливості для України

Для України RCEP – це, перш за все, сигнал звернути свою увагу на АТР як на інтегрований регіон, співпраця з яким обіцяє значні експортні можливості.

По-друге, оскільки RCEP спонукатиме Євросоюз розширювати та поглиблювати їхні торговельні відносини із третіми країнами поза межами АТР, RCEP може потенційно сприяти швидшому створенню "промислового безвізу" між ЄС та Україною.  

Схожа тенденція існує й щодо США.

На думку шведсько-американського економіста Андерса Аслунда, одна з потенційних можливостей для покращення експортних можливостей українських компаній – лібералізація торгівлі зі США.

Якщо RCEP змусить США "вийти зі своєї раковини" та шукати зближення з ЄС, це являтиме влучну можливість як для України, так і для інших асоційованих країн-сусідів (Молдова, Грузія) та країн-кандидатів до ЄС (Західні Балкани, Туреччина) лібералізувати свої торговельні відносини із США.

В цьому контексті, однак, не варто забувати про можливі негативні наслідки укладення ЗВТ для національних виробників у певних секторах.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора