Хто виграв арбітраж щодо заборони експорту лісу-кругляка: Україна чи ЄС? І чого більше у рішенні арбітражу: зради чи перемоги?

Спробуємо розібратися.

Перш за все, для ЄС заборона Україною експорту лісу стала Карфагеном, який мав би бути зруйнованим.

Надто багато політичних зусиль було докладено з боку Брюсселя, аби дотиснути Україну. Але політично вирішити це питання не вийшло, і справу було перенесено в арбітраж.

Тому не дивно, що в опублікованому 11 грудня рішенні арбітражної панелі головним для ЄС виявився пункт 3 резолютивної частини рішення:

"[Арбітражна панель] встановила, що тимчасова заборона експорту 2015 року не відповідає статті 35, яка забороняє обмеження експорту і не обґрунтована на основі статті XX(g) GATT 1994, яка застосовується на основі статті 36 Угоди про асоціацію, оскільки ця заборона експорту не "відноситься до збереження природних ресурсів, які вичерпуються, ... застосовуються разом з обмеженням внутрішнього виробництва чи споживання".

Те, чому арбітри дійшли такого висновку, було передбачуваним. Експерти, і я в тому числі, вже кілька років тому говорили, що прецедент арбітражу China - Rear Earth робить нашу позицію слабкою. Якщо подивитися на ключові параграфи 411-439 звіту арбітрів, то ми побачимо, що арбітри використовують саме цей прецедент.

Плюс арбітри посилаються на пояснювальну записку до законопроєкту (параграф 432), де йдеться про розвиток вітчизняної промисловості.

Своєю чергою спроба українських законодавців формально виконати умову про обмеження споживання явно не вразила арбітрів. Особливо коли вони із легкістю переконалися, що обсяг споживання деревини в Україні є меншим, ніж закріплено в законі.

Це головний урок для законодавців - пояснення до законопроєктів треба писати зважено й акуратно.

Відтак ЄС начебто добивається своєї мети - визнання заборони експорту 2015 року такою, що не відповідає вимогам Угоди.

І тут з’являється одне велике і жирне але: це визнання не означає, що заборону експорту треба скасувати.

По-перше, арбітри визнали, що обмежувати експорт лісу можна. Якщо є належне обґрунтування, то обмеження мають право існувати. Це, зокрема, стосується заборони експорту окремих сортів лісу, яка була запроваджена 2005 року. Арбітри визнали, що вона є обґрунтованою.

Дуже дивно, що ЄС у своєму пресрелізі називає це "частково легітимним". Адже таку ж легітимність мають, наприклад, усі вимоги ЄС до безпечності продукції. І, на думку Євросоюзу, вони цілком легітимні.

Загалом ЄС своєю риторикою стріляє собі в ногу, адже зменшує легітимність і так малолегітимних спроб запровадити вуглецеве мито. Це окрема тема, яка потребує окремого обговорення.

По-друге, арбітри розуміють, що тема лісу є дуже чутливою, і вирішення проблеми не може полягати лише у скасуванні заборони експорту.

У параграфі 438 панель арбітрів підкреслює, що її висновок не можна формулювати так, щоби створювати Україні перепони у розвитку сталого управління лісовим господарством для цілей економічного розвитку.

Відтак арбітри дають у резолютивній частині єдину і ключову рекомендацію:

"Україні вжити добросовісно усіх заходів на виконання рішення панелі арбітрів... беручи до уваги усі релевантні положення Угоди про асоціацію, включали положення глави 13 щодо торгівлі і сталого розвитку, особливо статті 293 щодо торгівлі лісовою продукцією, яка зобов‘язує Сторони [тобто і Україну, і ЄС] покращувати управління і застосування права у сфері лісництва і заохочувати торгівлю законними та сталими лісовими товарами".

Тобто це має бути комплексне рішення, а не просте скасування заборони на експорт.

Наріжним елементом його виконання буде створення нормального ринку всередині Україні. Зараз у Верховній раді розглядають законопроєкт "Про ринок деревини". Він запроваджує цивілізований ринок торгівлі лісом. Де, до речі, ми вже бачимо перші ознаки оздоровлення. 

Тобто ми самі розуміємо, який ринок хочемо і як хочемо торгувати. І ми самі, як хочемо, так його і регулюємо.

Крім того, нам потрібно досягти домовленостей з Євросоюзом про те, як контролювати торгівлю лісом. Це пов‘язано з тим, що головним драйвером шкідливої вирубки лісу є попит на цю продукцію в ЄС (про що свідчать репорти Earthsight).

Ситуація в спільному для ЄС і Україні Карпатському регіоні критична, про що говорить виконавчий директор програми ООН з питань довкілля Інгер Андерсен.

Таким чином, ми маємо спочатку домовитись про порядок контролю за транскордонним переміщенням лісу між Україною і ЄС. І лише після цього вносити зміни (не скасовувати) в заборону експорту лісу і передбачати, що у разі експорту до ЄС застосовується цей новий механізм.

Звісно ж, ми можемо ще і взяти на озброєння передову практику ЄС, який 20 років впирався від виконання судового рішення у справі ЄC-Hormones і таки виконав його на власних умовах, не скасовуючи заборону на використання гормонів у м‘ясі.

Підстав для цього в рішенні арбітрів більш ніж достатньо, хоча для нас важливіше знайти вигідне обом сторонам рішення.

Так чи інакше, у відверто програшній справі ми змогли добитися того, що довели: заборони експорту лісу мають право на існування, якщо вони добре обґрунтовані, а зміни до заборони експорту Україна визначає сама з урахуванням усіх особливостей торгівлі лісом.

Найголовніше ж те, що ця справа довела: Угода про асоціацію є дієвим механізмом захисту національних інтересів.

Головне - не лінуватися, а впиратися і боротися за свої права.

І звісно ж, і ЄС, і Україна мають йти на зустріч одне одному і домовлятися навіть у дуже чутливих питаннях.

Угода про асоціацію передбачає, що до 11 січня Україна має подати Євросоюзу пропозиції щодо виконання рішення. І це буде наступний крок у пошуку обопільно прийнятного рішення щодо лісу.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора