Перед 46-м президентом США Джо Байденом стоїть безліч викликів. Та один із них потребує ухвалення рішення протягом лише декількох днів.

Йдеться про долю Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3), термін дії якого спливає вже 5 лютого.

На відміну від Дональда Трампа, Байден виступає за продовження цього ядерного договору з РФ. Але на яких умовах і чи можливо узгодити з Москвою корекцію цієї угоди, коли до дедлайну залишається лише два тижні?

СНО-3 є останнім договором у сфері контролю над озброєннями, який діє між РФ і США.

Адміністрація Дональда Трампа доклала чимало зусиль і навіть домоглася успіхів у потопленні Договору РСМД, а також Договору про відкрите небо.

Ядерний ультиматум Трампа: чому США готові "вбити" останній договір з РФ

Підписаний на 10 років, СНО-3 обмежує стратегічні носії та ядерні боєголовки РФ і США до 700 і 1550 відповідно. Договір може бути продовжений ще на п'ять років у разі доброї волі кожного з підписантів.

Можливість продовження договору існує, оскільки ще у грудні 2019 років Москва висловила намір продовжити новий СНО на п'ять років без будь-яких попередніх умов.

Зрозуміло, це рішення мало б місце лише в разі аналогічного продовження договору з боку США. Однак адміністрація Трампа не мала до угоди добрих почуттів, називаючи її застарілою і недосконалою, бо вона не вирішувала основних моментів стурбованості США щодо новітніх російських озброєнь, а також тактичної ядерної зброї, рівні якої в РФ значно перевищують загальносвітові.

З наближенням виборів Трамп спробував вирішити проблему нового СНО на свій лад: спершу намагався залучити до договору Китай, а коли Пекін навідріз відмовився (пославшись на те, що його ядерний арсенал майже в п'ять разів менший за окремо взяті російський і американський) – запропонував Росії заморозити всі ядерні боєголовки на рік.

На відміну від Трампа, Джо Байден завжди заявляв про свою готовність продовжити СНО-3, тим більше що він був віцепрезидентом адміністрації Обами, яка втілила цю угоду в життя.

Прихильники продовження угоди акцентують на тому, що яким би застарілим не був СНО-3, він єдиний поки що дозволяє ядерним гігантам розуміти ситуацію в арсеналі противника, і більш того – забезпечує обидві держави механізмом стабільного діалогу.

У зв'язку з цим продовження договору ще на п'ять років дало б достатній запас часу, щоби повноцінно провести всі необхідні консультації з РФ і підготувати нову угоду, здатну зняти першочергові занепокоєності США і РФ щодо тих арсеналів один одного, що не входять до СНО-3.

Ускладнює ситуацію те, що у президента Байдена буде лише 16 днів на його продовження.

Це виключає час на обговорення будь-яких додаткових умов продовження договору, залишаючи можливість просто його схвалити. На щастя, згідно з початковими умовами, для цього не знадобиться схвалення Сенату.

Ще одна проблема на шляху швидкого і безперешкодного продовження договору – чергова кібератака РФ на урядові сайти США, що змушує Вашингтон вжити заходів у відповідь.

Головною проблемою є таке питання: чи не стане СНО-3 жертвою такої відплати?

Альтернативний сценарій передбачає продовження СНО-3 на один рік з тією ж метою: зняти первинну напруженість в російсько-американських відносинах і дати шанс на обговорення нової угоди з контролю над озброєннями між Москвою і Вашингтоном.

На думку деяких американських експертів, це вбереже США від того, щоби дарувати Росії фору в створенні нових видів озброєнь, а саме на цей шлях РФ вступила кілька років тому.

Треба, однак, відзначити, що за рік неможливо розробити новий договір, який був би добрий в плані охоплення необхідних озброєнь і задовольняв би інтереси обох сторін, таким чином, продовження СНО на рік фактично відсуне у часі хаос у системі контролю над озброєннями, але ніяк не зніме його наступ.

Чим продовження договору про СНО актуальне для України?

Зазвичай погіршення ситуації в плані гонки ядерних озброєнь і підвищення ймовірності ядерного конфлікту між Москвою і Вашингтоном ставало верхньою точкою напруженості в міжнародних відносинах.

В умовах тотальної конфронтації загострюється прагнення протиборчих сил зайняти позиції іншої сторони з вигодою для себе, яка може стати вельми ілюзорною. У 1962 році такою позицією була Куба, а після 2014-го цілком може стати Україна.

Зберегти СНО з перспективою заміни його новим договором є певною запорукою того, що система не дійде до такого рівня напруженості, внаслідок якого тиск на Київ стане безпрецедентним.

Знаючи те, яке значення Україна має для Москви, результат такого тиску може бути далеко не на нашу користь.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора