У четвер 28 січня у Верховній раді поставлять на голосування проєкт закону про СБУ. 

Про те, що цей документ має стати етапним, знаковим для зближення України з НАТО, "Європейська правда" вже писала неодноразово. Розповідали ми і про опір цим змінам. Для Альянсу реформа Служби безпеки України (від якої, до слова, виграє Київ, а не Брюссель), вже стала індикатором того, чи є в Україні у принципі бажання змінюватися. НАТО і ЄС вже кілька років надають Києву консультації та свої оцінки, лишаючи, втім, рішення за українською стороною. І вони одноголосно кажуть, що нинішній проєкт є доброю основою для реформи (про це читайте у статті "Слідство безпеки України: чому СБУ та НАТО розійшлися у баченні реформи спецслужби").

Хоча, здавалося б, тут немає про що переконувати.

Той факт, що СБУ у її нинішньому вигляді сама становить загрозу національній безпеці, стає дедалі очевиднішим. "Комерціалізація" Служби триває вже давно, за кількох її керівників. Шалені статки СБУшних генералів, відповідальних за економіку – від Демчини до Наумова, – є наочним підтвердженням цього. 

Відкладати це питання "на завтра" вже неможливо, адже ситуація всередині СБУ продовжує погіршуватися. Доказом цього стала історія "розборок" між службистами із нібито замовленням вбивства генерала Наумова. За всіх "зашкварів" Служби у минулому такого ще не було.

Варто наголосити: попри усі проблеми, у Службі залишається ефективна складова. Передусім серед контррозвідників, тобто тих, хто і мав би складати її кістяк. Це дає надію на те, що СБУ ще здатна перетворитися на дієву спецслужбу, на центр контррозвідки, так необхідний воюючій державі.

Але динаміка відверто лякає.

Здавалося б, реформа СБУ (чи навіть її санація, порятунок) має бути невідкладним завданням тих політичних сил, для яких держава – не пусте слово. Але цього не відбувається. 

Опір змінам – шалений. Більш того, далеко не всі, хто на словах прагне зближення України із НАТО, готові підтримувати реформування СБУ.

Проти будь-якого реформування одночасно виступають проросійська ОПЗЖ, фракції Тимошенко та Порошенка.

При цьому якщо у "Батьківщині" давно і остаточно визначилися, що не будуть підтримувати законопроєкт про реформу СБУ (до питання "чому" ми ще повернемося), то "Євросолідарність" вагається, хоча наразі не готова підтримати законопроєкт навіть у першому читанні.

Через це є висока імовірність, що у четвер закон буде просто "вбитий", тобто відхилений у першому читанні, знятий з реєстрації. Це відкладе реформу на невизначений час, про що її противники добре знають. 

І, як не банально це звучить, особливу відповідальність за реформу несе саме фракція "Євросолідарності", яка декларує зближення з ЄС та НАТО своєю головною метою. Йдеться про відповідальність кожного з її членів, не лише Порошенка. Саме це може залишитися їхнім legacy, тобто політичним спадком у цьому складі парламенту. І лишається сподіватися, що з їхнього боку з’явиться розуміння цього факту – хоча наразі фракція намагається переконати у тому, що ставить політичну боротьбу вище за інтереси країни.

Окремо варто відповісти на неуникне запитання: "а чому знову Порошенко?" 

Перш за все, знову наголошу на тому, що вже підкреслював вище: справа не лише у п'ятому президентові. Фракція "Євросолідарності" – це точно не кріпосні, там кожен має право на свою думку і може вплинути на спільну позицію. 

Наприклад, Іванна Климпуш-Цинцадзе, щирість прагнень якої до зближення з НАТО не викликає сумнівів, чи Ірина Геращенко та Марія Іонова, ексголови комітету з євроінтеграції, чи генерал Михайло Забродський, чи Андрій Парубій, чи будь-хто інший з 28 членів фракції, яким не байдужа їхня роль в історії. Кожному з них доведеться робити вибір.

Тепер про те, чому саме голоси "Євросолідарності" є визначальними.

На жаль, "стара гвардія" СБУ, схильна блокувати реформу, зберігає потужний вплив і в Раді, тому запасу голосів за цей проєкт немає. Це засвідчило "сигнальне" голосування у грудні, коли ВР вирішувала, чи ставити проєкт на розгляд. 

Тоді назбиралося 208 голосів. Фракція Порошенка не дала жодного.

Так звана "монобільшість", якої давно не існує в реальності, лише на папері, дала 186 голосів; єдиною фракцією, що їх підтримала, став "Голос".

Тож без підтримки соратників Порошенка реформа приречена на провал.

Але це водночас дає "Євросолідарності" золоту акцію.

Оскільки ані зараз, ані до другого читання без їхніх голосів результату не буде, і у партії влади це розуміють – то "Солідарність" має унікальний шанс вплинути на критично важливий законопроєкт, домогтися виправлення ключових вад і провести нарешті реформу Служби, яка досі працює за зразком радянського КДБ.

Або – у разі, якщо реформа провалиться, – стати тими, хто доклався до її провалу через бажання боротися не лише з владою, а й з власною країною.

Натомість ухвалення реформи в першому читанні дасть змогу завершити її навіть у разі дочасної відставки президента та/або парламенту.

Звісно, точно таке запитання стосується й інших депутатів, у тому числі тієї частини "Слуги народу", що не підтримує реформу. Це – проросійська та антиреформістська частина СН, що включає Бужанського та Дубінського та послідовно працює проти зближення України із Заходом. Але, якщо покласти руку на серце, чи є до них питання взагалі? У автора цих рядків – давно немає. 

Це, на жаль, також "Батьківщина", лідерка якої досі мріє обратися на посаду президента і, схоже, тому не хоче позбавляти главу держави надпотужного інструменту у вигляді нинішньої СБУ.

І, як вже йшлося вище, жорсткими противниками реформи є відверто проросійські сили на чолі з ОПЗЖ. Тут причина очевидна – їм не цікаве посилення української контррозвідки.

Чи цікаво "Європейській солідарності" записати себе в один рядок із цими діячами? На це питання вони мають відповісти самі.