У четвер завершилася сесія Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).

Вперше від початку пандемії депутати мали змогу приїхати до Страсбурга. І уперше в історії асамблеї їхня зустріч відбулася у "гібридному" форматі, коли політики мали право вибору – чи то працювати у Палаці Європи, чи то лишитися вдома і голосувати та виступати по відеозв’язку.

Нова реальність була здатна змінити розклад сил у асамблеї.

Більшість західноєвропейських парламентарів не поїхали до Страсбурга та працювали на сесії віддалено, а це означає, що в українців було значно менше шансів когось із них побачити на зустрічах або за кавою. Колись цей метод був ефективним. Втім, минулого року, коли асамблея була налаштована будь-що "простити" Росію, він не спрацював, і нас підтримала історична меншість депутатів – лише 44, при 96 голосах за "прощення" РФ і семи тих, хто утримався.

Здавалося, що завдяки гібридному формату підтримка може лише зрости, адже ті представники інших країн, хто підтримує нас, але через зайнятість не потрапив до Страсбурга, з легкістю могли доєднатися до голосування через інтернет.

Однак сталося інакше.

Цього разу проти резолюції, ухваленої без жодної правки, підписаної прізвищами українських депутатів, проголосували лише 36 депутатів. 107 підтримали "прощення РФ", а рекордна для ПАРЄ кількість, 24 парламентарі, натиснули кнопку "утриматися".

Тобто підтримка України у дипломатичній війні з РФ впала навіть у порівнянні з провальним 2020 роком!

"Ця ПАРЄ давно зламалася. Нову так і не принесли", – прокоментував ці результати голова МЗС Дмитро Кулеба, який у 2016-2019 роках очолював українську дипмісію при Раді Європи.

Причому ставлення до українських пропозицій було особливо показовим. Усі без винятку правки, подані від імені наших депутатів, були провалені. Навіть нейтральні – ті, які повторюють попередні резолюції асамблеї щодо Криму. І єдина пропозиція, яку вдалося врахувати у резолюції (також стосовно Криму), була та, яку провели "обхідним шляхом" і зареєстрували від імені регламентного комітету. Без українських підписів під нею. Цю пропозицію ПАРЄ підтримала.

Але чому так відбувається?

Перша і головна причина: російський шантаж працює. У тому числі фінансовий. Саме завдяки цьому шантажу, через який організація занурилася у фінансову кризу, росіяни у 2019 році домоглися зняття з себе санкцій у ПАРЄ. Тоді Москва погрожувала вийти з Ради Європи, якщо її не "розбанять", і це спрацювало.

Виграшну стратегію завжди є сенс підтримувати – саме це робить Росія.

Тому Москва не поспішає остаточно гасити заборгованість перед бюджетом Ради Європи, а депутати від РФ за кожної нагоди повторюють, що можуть знову перервати роботу у Страсбурзі. З усіма наслідками.

Тут варто підкреслити: питання не тільки і не стільки у грошах. Російський внесок до Ради Європи, трохи більше за 30 млн євро – це копійки для держав ЄС, і компенсувати його нескладно. Набагато більше європейські держави бояться виходу Росії з Ради Європи, а тому готові діяти навіть всупереч логіці, не розуміючи, що їхнє "всепрощення" лише додає Путіну впевненості у своїй безкарності.

Але є і друга причина настільки низького результату.

Схоже, наші друзі на Заході втомилися боротися. І не розуміють, чи є у Києва план подальших дій.

Іншими аргументами не пояснити те, що підтримка України впала навіть у порівнянні з минулим роком.

Зокрема, польська делегація не дала жодного голосу проти "прощення" Росії! Один з представників польської партії влади проголосував за зняття санкцій з РФ, всі інші – утрималися. Ми також втратили підтримку шведів, яка торік була майже одностайною – зараз більшість із них підтримали рішення про повноваження росіян без жодних санкцій.

Це не означає, що поляки чи шведи стали проросійськими. Але це означає, що ми, українці, недопрацювали. Йдеться і про депутатів, і про МЗС, і про посольства у цих країнах. Адже і у минулі роки дипломатичні перемоги з’являлися не самі по собі, їх доводилося вигризати.

Тож цифра "36" на табло у Страсбурзі має стати для Києва сигналом тривоги.

Необхідно змінити підходи до роботи, її якість – інакше кожного року наша поразка буде поглиблюватися. А представники Росії, які вже намагаються закрити рота українським делегатам та "заборонити їм ображати Путіна", перейдуть на новий етап. Наприклад, є небезпека, що за рік-два-три вони додадуть до своєї делегації кримських депутатів, легалізуючи тим самим "вибори в Держдуму" на окупованому півострові.

Втім, на цьому фоні є і добра новина.

На цій сесії у Страсбурзі сталося те, що рік тому, на попередній сесії, неможливо було уявити.

Внутрішньополітичні суперечки, непримирима боротьба між "Слугою народу" і "Євросолідарністю", чвари навколо відставки Єлизавети Ясько з посади очільниці української делегації – усе це лишилося вдома.

Цього разу відчувалося, що українська команда у ПАРЄ (точніше, її прозахідна частина) є єдиною. Що депутати не конкурують один з одним, а працюють на спільну мету. Приміром, виступи "буйного" Олексія Гончаренка, які так дратували росіян, отримували публічну підтримку колег зі "Слуги народу".

Це – саме те, чим пишався попередній склад української делегації, що працював у 2015-2019 роках.

І це – просто обов’язкова, необхідна умова для того, щоби Україна відіграла свої позиції у Страсбурзі. Це буде непросто, але рано чи пізно це має статися, бо ми – праві.

А агресор має бути покараний.